1
Одна з жінок синів пророцьких, голосючи, промовила до Елисея: Мій муж, твій раб, умер, а ти знаєш, що він, твій раб, був богобоязний по всяк час;
тепер же прийшов позичальник і хоче моїх обох хлопцїв забрати в невольники.
2
Елисей відказав їй: Що ж маю тобі вчинити?
Скажи менї, що в тебе є в господї?
Вона сказала: Нема нїчого в твоєї служебки в хатинї, як олїйна посудина, а в їй трошки олїї.
3
І сказав він: Ійди, напозичай порожнього посуду по всїх сусїдах твоїх, та назбірай не трохи;
4
Тодї ввійдеш, позасовуєш двері позад себе й синків твоїх та й наливати меш в кожну посудину, а котра буде повна, відстав на бік.
5
І пійшла вона від його та й засунула за собою й за синками своїми двері;
вони їй подавали, а вона, знай, наливала.
6
Як же посуди були вже повні, каже синові свойму: Подай ще посудину.
Відказує він: Нема більш посудини.
І не текло більш олїї.
7
Як же пійшла вона й оповідала се Божому чоловікові, сказав він їй: Іди, продай олїю та й заплати твою позичку, а з останку жити меш сама й сини твої.
8
Одного дня прийшов Елисей в Сунам.
Там жила багата женщина, й запросила його, в неї трапезувати.
От він що-разу, як ійде було мимо, заверне туди попоїсти.
9
І каже вона раз чоловікові: От я постерегаю, що сей Божий чоловік, що попри нас проходить, є сьвятий.
10
Змуруймо ж невеличку верхню сьвітлицю та й поставмо йому там ліжко, стола, стільчика й каганець, щоб, як зайде коли, так і притулився там.
11
Одного дня прийшов він ізнов, і зайшов у верхню сьвітличку та й відпочивав там;
12
І звелїв слузї свойму Гієзієві: Поклич сюди тую Сунамійку.
І покликав той її, й прийшла вона до його.
13
І звелїв йому: Скажи лишень їй: Оце ти так дбаєш про нас;
що ж би вчинив я про тебе?
Може треба перемовитись за тебе з царем або з гетьманом?
Та вона відказала: Нї, я живу собі серед мого люду.
14
І спитав він: Що ж би таке про неї вчинити?
Відказав Гієзій: Та ось, сина в її нема, чоловік же її старий.
15
І звелїв він: Поклич її близче.
Той кликнув її, й ввійшла вона в двері.
16
І сказав він: Через рік о сїм часї держати меш на руках синка.
Вона ж каже: Ой нї, добродїю, чоловіче Божий!
не обманюй служебки твоєї!
17
І завагонїла женщина й породила о тім часї другого року сина, як заповів їй Елисей.
18
Як же хлопчик підріс, пійшов одного дня до батька свого до женцїв:
19
І кволиться батькові свойму: Голова моя, голова болить!
Той же звелїв слузї: Одведи його до матусї.
20
І взяв той хлопя та й одвів до матері.
І седїло воно до самих обід на колїнах у її, й вмерло.
21
І пійшла вона, положила його в Божого чоловіка на постелї, зачинила двері й пійшла;
22
І кликнула чоловіка свого й каже: Пошли до мене которого слугу з ослицею, поїду хутко до чоловіка Божого, та зараз і вернусь.
23
Він же каже: Чого тобі до його?
Хиба сьогоднї новомісяччє, чи субота?
Та вона відказала: Дарма, таки пійду.
24
Осїдлавши ослицю, звелїла слузї: Веди й іди.
Не гай мене в дорозї, докіль не скажу.
25
От і поїхала та й прибула до чоловіка Божого на Кармель-гору.
Як же загледїв її чоловік Божий оддалїк, сказав слузї свойму: Та се ж Сунамійка!
26
Біжи зараз їй зустріч та поспитай: Чи все гаразд у тебе?
Чи все гаразд у чоловіка?
Чи гаразд із хлопям?
Відказала вона: Гаразд.
27
Як знялась вона на гору до чоловіка Божого, обняла йому ноги.
І приступив Гієзій, щоб одвести її.
Чоловік же Божий сказав: Лиши її, бо вона тяжко сумна, а Господь потаїв се від мене й не обявив менї.
28
І каже вона: Чи я ж прохала сина в мого добродїя?
Чи я ж бо не казала: Не обманюй мене?
29
І звелїв Гієзієві: Підпережи чересла твої, возьми палицю мою в руку та й іди.
Коли зустрінеш кого, не вітай його, а коли хто вітати ме тебе, не дякуй!
та й положи палицю мою на лице хлопяткові.
30
Мати ж хлопчикова промовила: Як певно, що Бог живе, й як певно, що ти живеш, я не покину тебе!
Тодї метнувсь він і пійшов слїдом за нею.
31
Гієзій же випередив їх, та й положив палицю на лице в хлопятка.
Та не було нї голосу нї слуху.
І вернувся зустріч йому й з'ясував: Хлопя не прокинулось.
32
Як же ввійшов Елисей в господу, знайшов хлопятко мертве - лежить у його на постелї.
33
І ввійшов він, засунув двері від їх, та й молився Господеві;
34
Тодї нахилився над хлопятком, і притулив уста свої до його уст, очі свої до його оченят і руки свої до його рученят, та й пригорнувсь до його, й огрілось тїло в хлопятка.
35
І знявсь ізнов, походив по сьвітлицї сюди й туди, підойшов та й схиливсь над ним.
І чхнуло хлопя сїм раз, та й розкрило оченята хлопятко.
36
І кликнув тодї Гієзія й звелїв: Поклич сюди Сунамійку.
І як увійшла покликана, сказав він: Возьми синка твого.
37
І приступила вона й упала йому в ноги та й уклонилась до самого долу;
тодї взяла синка свого й вийшла.
38
Елисей же пійшов знов у Галгал.
А була тодї голоднеча в тій землї;
ученики пророцькі седїли перед ним.
І звелїв він слузї свойму: Постав найбільшого казана та й звари юшку синам пророцьким.
39
І пійшов один у поле, щоб назбірати зела, й знайшов дику вючу ростину, нарвав із неї овощів повну одежину, й прийшов та й накришив їх в котел з юшкою, бо вони незнали їх.
40
І налили їм їсти;
та скоро вони покушали юшки, закричали, кажучи: Смерть у казанї, чоловіче Божий!
і не змогли їсти.
41
Він же сказав: Принесїть лишень борошна сюди.
І всипав муку в казан та й звелїв: Наливай людям, нехай їдять.
І не було вже нїчого шкідного в кітлї.
42
Прийшов чоловік із Баал Салиси та й принїс чоловікові Божому первоплід хлїба - двайцять ячмінних боханцїв і стовченого зерна в саквах.
І звелїв Елисей: Дай людям, нехай їдять.
43
Слуга ж його відказав: Що тут класти перед сотнею чоловіка?
Він же каже: Дай людям, нехай їдять, так бо говорить Господь: Їсти муть, та ще й зостанеться.
44
І положив перед ними, й їли вони, ще й зісталось, по слову Господньому.