1
І сказали пророцькі сини (ученики) Елисеєві: Як бачиш, місце, де живемо при тобі, нам потїсне;
2
Пійдемо лишень на Йордань, і нехай там кожен візьме по дереву, щоб спорядити нам місце, й осїстись на йому.
А він сказав: ійдїть.
3
Один же між ними просить: Зроби нам ласку, йди з кметями твоїми.
І сказав він: Добре!
йду з вами.
4
От і пійшов із ними.
Як же дойшли до Йорданї, почали рубати дерево.
5
Тим часом як один рубав деревину, упала сокира його з топорища в воду.
І крикнув він: Ой добродїю!
а вона ж позичена.
6
Чоловік же Божий рече: Де вона впала?
Як же показав йому місце, вирубав він цїпок, кинув туди, й ось сокира сплила.
7
Він і каже: Лови!
той простяг руку й взяв її.
8
Царь Сирийський вирушив війною проти Ізрайлитян і перемовлявсь із слугами своїми та й сказав їм: У тому а тому місцї заляжемо залягом.
9
Чоловік же Божий, послав до царя Ізраїлського сказати: Остерегайся проходити тим місцем, бо там залягли Сирийцї.
10
І послав царь Ізраїлський на те місце, що вказав йому чоловік Божий.
І так остерегав його що-разу, й він устерігся там, де вказано, не раз та й не два.
11
І стревожилось серце царя Сирийського про сю річ, і скликавши свої слуги, каже їм: Чи не виказали б ви менї, хто мене зраджує цареві Ізрайлевому?
12
І відказав один ізміж слуг його: Нї, пане мій, царю;
тільки пророк Елисей, що в Ізраїлї, переказує цареві Ізраїлському й ті слова, які ти промовиш ув опочивній сьвітлицї.
13
І повелїв він: Ійдїте та дивітесь, де він, щоб менї послати та й піймати його.
Як же сказано йому: Він у Дотаїмі,
14
Послав туди конї й колесницї й потужню купу військову.
Пійшли вони в ночі та й обняли город.
15
Уранцї рано встав слуга чоловіка Божого й вийшов, аж се облягла військова купа з кіньми й колесницями навкруги місто.
І каже йому слуга його: Ой горе, паноньку!
що нам оце почати?
16
Він же сказав: Не лякайся, бо тих, що з нами, більш, анїж тих, що з ними.
17
І моливсь Елисей й промовляв: Господи!
відкрий йому очі, щоб він бачив!
І відкрив Господь слузї очі, й вбачав він, як гора навкруги Елисея була заповнена кіньми й поломяними колесницями.
18
Як же Сирийцї двинули проти його, моливсь Елисей Господеві й промовляв: Удар же сих людей слїпотою!
І вдарив їх слїпотою, як моливсь Елисей.
19
І рече їм Елисей: Се не та дорога й не той город;
ійдїте за мною, так я приведу вас до того чоловіка, що ви шукаєте.
І привів їх у Самарию.
20
Як тільки ж прийшли вони в Самарию, рече Елисей: Господи!
відкрий їм очі, щоб вони бачили.
І відкрив їм Господь очі, й вони побачили себе в серединї в Самариї.
21
Як же побачив їх царь Ізрайлїв, питає в Елисея: Чи менї їх вистинати, батьку?
22
Він же відказав: Не вбивай їх.
Хиба ти заполонив їх мечем твоїм і луком твоїм, щоб їх убивати?
Постав перед ними їду та воду, нехай їдять і пють, а тодї нехай ійдуть до свого пана.
23
І звелїв наготовити їм великий пир, і як вони понаїдались і понапивались, відпустив їх, і пійшли вони до свого пана.
З того часу не було нападу Сирийцїв на Ізраїль-землю.
24
І сталось опісля, що царь Сирийський Бенадад постягав докупи всю військову силу свою та й двинув і обложив Самарию.
25
І настала велика голоднеча в Самариї, й дойшло до такого скруту, що осляча голова стояла вісїмдесять срібних секлів, а четвертина міри голубячого гною пять срібних секлів.
26
Як вийшов раз царь Ізраїлський на мур, заголосила до його якась женщина та й просить: Поможи менї, добродїю мій, царю!
27
Він же відказав: Коли тобі не поможе Господь, так із чого я поможу тобі?
з току, чи з вино-тискарнї?
28
І поспитав у неї царь: Що тобі треба?
Відказала ж вона: Отта жінка говорила менї: Дай сина твого, щоб ми сьогоднї з'їли його, а завтра з'їмо мого сина.
29
От ми зварили мого сина та й ізїли, а як на другий день я сказала їй: Давай же сюди твого сина, щоб нам його з'їсти, то вона свого сина сховала.
30
Як почув же царь, що женщина таке говорить, роздер одежу на собі, й ходив по мурі, і бачив люд, що на тїлї в його волосяне веретище.
31
І каже він: Нехай Бог учинить менї се й те, та ще й причинить, коли голова Елисеїна зістанеться сьогоднї в його на плечах.
32
Як седїв же Елисей в своїй хатинї й значнї люде седїли в його, післав царь від себе чоловіка.
Перше ж нїж посланець дійшов до його, рече він значнїм людям: А знаєте ви, що сей син душогубця послав до мене, щоб стяти менї голову?
Гледїте ж, скоро посланець надійде, зачинїте двері та й не допустїть увійти, бо ось, чути вже тупаннє пана його за ним.
33
Ще він промовляв до них, аж прибув царь до його та й каже: Бачиш, яке лихо від Господа!
Чого ж іще менї визирати від Господа?