1
І послав Господь (пророка) Натана до Давида, й сей прийшов до його та й сказав йому: Було собі два чоловіки в одному городї, багатий й вбогий;
2
У багатого були вівцї й корови у великому множестві;
3
В убогого ж не було нїчого, тільки одна ягничка, що він собі купив і згодував, та що росла в його разом з його дїтьми;
з його хлїба їла вона, з його кубка пила, на його лонї спала й була йому, наче дочка.
4
Аж ось якось прийшов хтось одвідати багатого чоловіка, та й сей пожалував взяти з овечок або коров своїх, щоб наготовити гостеві, що прибув до його, а взяв ягничку в убогого чоловіка та й зготовив її тому, що одвідав його.
5
І закипів Давид гнївом на того чоловіка та й каже Натанові: Так певно, як жив Господь, чоловік, що вкоїв таке, заслужив смерть;
6
А за ягничку мусить вернути вчетверо, за те що вчинив такий учинок і не змилосердивсь!
7
І відказав Натан Давидові: Чоловік той - се ти сам!
Тако глаголе Господь: Я, Бог Ізрайлїв, помазав тебе царем над Ізраїлем і рятував тебе з рук у Саула,
8
І передав тобі дом пана твого, й жени пана твого на твоє лоно, й передав тобі дом Ізрайлїв і Юдин, а коли б сього було з тебе мало, я дав би тобі ще й більш тим або сим робом.
9
На що ж ти так змаловажив слово Господнє й вчинив те, що менї не до вподоби?
Гетїя Урію вбив єси мечем, а жену його взяв єси за жінку собі, самого ж його вбив єси мечем Аммонїйським.
10
Оце ж не відойде на віки меч від дому твого за те, що зневажив єси мене й одняв жену в Гетїя Урії, щоб вона була тобі жінкою.
11
Тако глаголе Господь: Нашлю лиху годину на тебе з твого таки дому й відніму в тебе жен твоїх перед віччу в тебе та й передам їх иншому, щоб він перед лицем оцього сонця пригортавсь до жінок твоїх;
12
Бо хоч ти се вчинив потай, то я мою грізьбу справджу перед усїм Ізраїлем і перед очима самого сонця!
13
І промовив Давид Натанові: Провинив я Господеві гріхом.
І відказав Натан Давидові: Й Господь прощає тобі гріх твій, ти не вмреш.
14
А що ти тим учинком подав ворогам Господнїм привід, його хулити, так син твій, що тобі народивсь, мусить умерти.
15
І пійшов собі Натан додому.
Господь же вдарив дитину, що її вродила Давидові жінка Уріїна, так що воно занедужало.
16
І моливсь Давид Богу задля хлопятка, й постив, і на самотї лежав цїлу ніч долї.
17
І ввійшли старші з дворян до його, благати його, щоб устав із землї, та він затявсь і не їв нїчого з ними.
18
І вмерла семого дня дитина.
Та дворяне страхались ясувати йому, що дитина вмерла, бо думали: як воно ще було живе, він не слухав нашого розважаня;
як же тепер сказати йому: дитинка вмерла!
він може щось заподїяти собі?
19
Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла.
І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла?
І відказали: Так, умерла.
20
Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився;
потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв.
21
І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб;
що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв?
22
І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме.
23
Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити?
Хиба ж його вернеш?
Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене.
24
І розважав тодї Давид свою супругу Бетсабу, й ввійшов до неї та й пригорнувсь до неї.
І вродила вона сина, й назвав його він Соломон, і Господь улюбив його;
25
І передав його під догляд пророкові Натану, а сей назвав його Едидіа* по слову Господа.
26
Йоаб же воював Раббу Амнонїйську й добував се царське місто.
27
І послав Йоаб посланця до Давида сказати йому: Я воював Раббу й треба здобути Водяний Город:
28
Так збирай до купи останок військового люду та й обляжи город і звоюй його, щоб не я звоював город і щоб моє ймя не вязалось із ним.
29
І зібрав Давид круг себе ввесь військовий люд, двинув проти Рабби, воював і впокорив її.
30
І взяв Давид вінець із голови царя їх, важив же він талант золота й на йому був дорогий камінь, і надїв його Давид собі на голову, та вивіз із города велике множество здобичі.
31
А людей, що в йому були, повиводив і ставляв їх під пили, їздив по них кованими возами й переводив через цегольні печі.
Так само чинив він і з другими городами Аммонїйськими.
І вернувсь Давид з усїм народом у Ерусалим.