1
І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у нїй.
2
І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дївицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподїяти їй що нечесне.
3
У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата.
Самаї, а був Йонадаб чоловік вельми хитрий.
4
І спитав його: Чого се ти так з кожнїм днем марнїєш, царевичу, чи не відкриєш менї?
І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома.
5
І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала менї чого попоїсти!
коли б вона перед очима менї що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук.
6
І лїг Амнон і прикинувсь недужим.
Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб менї з її рук ізз'їсти!
7
І послав Давид до дому до Тамари й повелїв сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти.
8
І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав.
І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки.
9
І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним.
Він однак же не хотїв їсти, і каже Амнон: Нехай усї повиходять.
І повиходили всї.
10
І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню сьвітлицю, тодї їсти му з твоїх рук.
Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в сьвітлицю.
11
Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходїмо, ляж коло мене, сестро!
12
І відказала вона йому: О, нї, братіку!
Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлї!
Не чини такої божевільностї!
13
Куди бо я понесу мій сором?
Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлї.
Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить.
14
Він однакже не хотїв нїчого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї.
15
Потім же зненавидїв її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, нїж та любов, що почував до неї.
От і звелїв їй Амнон: Уставай!
йди собі геть!
16
І відказала Тамара: Проганяти мене - се кривда була б гірша, нїж перва, що заподїяв єси менї.
Він же не хотїв її слухати,
17
А кликнув хлопця свого та й звелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею.
18
На нїй же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дївицї.
Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері,
19
Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи.
20
І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою?
Мовчи ж тепер, сестро - се ж твій брат!
Не приймай сієї речі так дуже до серця!
От і пробувала Тамара самітня в господї в брата свого в Абессалома.
21
Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнївом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень.
22
Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидїв Амнона за те, що збезчестив сестру його.
23
Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів.
24
Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогоднї овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого!
25
І рече царь Абессаломові: Нї, синку!
не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе.
Той напирав на його, та він не схотїв ійти, лиш поблагословив його.
26
І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон іде з нами.
І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати?
27
Як почав же Абессалом уговорювати, звелїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йому.
І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві.
28
Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледїть менї, як Амнон упється добре на винї, й я скажу вам: Убийте Амнона!
так і стратьте його.
Не бійтесь, се я дав наказ вам;
будьте відважні й покажіте себе мужами.
29
І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому.
Тодї посхоплювались усї царські сини, допали кожен свого мула та й повтїкали.
30
Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетїла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усїх царських синів, всїх до ноги!
31
І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всї дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі.
32
І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всїх молодиків, царських синів!
се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33
Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер.
34
Абессалом же втїк.
Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей іде по дорозї на спаду гори.
І прийшов вартовий й з'ясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори.
35
І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть;
як сказав раб твій, так і є воно.
36
Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос.
І плакав царь, і всї слуги його плакали великим плачем.
37
Абессалом же втїк і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського.
І плакав Давид по синові свойму всї днї.
38
А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три лїта.
39
І не переслїдував Давид Абессалома, бо потїшився з часом по смертї Амнона.