1
Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома,
2
Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надїнь жалібну одежину, ненамащуйся олїєю й повертайся так, нїби ти вже давно побиваєшся по мертвому;
3
І йди до царя й промов до його так і так.
І вложив їй Йоаб ув уста, що має говорити.
4
Молодиця з Текої прийшла перед царя, припала, кланяючись, лицем до землї, та й каже: Поможи менї, царю, ой ратуй мене!
5
І спитав її царь: Що тобі?
Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер;
6
У служебки ж твоєї та було два сини;
й посварились вони один з одним на полі, а не було при тому нїкого, щоб їх розвести;
от і кинувсь один на свого брата та й убив його.
7
І се вся рідня піднялась проти твоєї служебки та й домагаєсь: Видай нам братогубника, ми вбємо його за братню душу, що він згубив, і наслїдника його викоренимо!
Так вони завзялись ізгасити й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити.
8
І відказав царь молодицї: Йди в супокою до дому, я прикажу, що треба.
9
Молодиця ж із Текої каже цареві: На менї, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родинї, царь же й престол його буде неповинний.
10
І відказав царь: Того, хто буде противен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе.
11
Вона ж йому: Нехай царь, про Господа, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого.
А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови!
12
Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебцї промовити мойму цареві й панові ще слово!
І відказав: промов.
13
І каже молодиця: Чого в тебе таке на умі проти люду Божого?
Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад.
14
Ми ж мусимо померти й будемо як та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не візьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули.
15
Тепер же я прийшла, сказати мойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху;
от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї;
16
І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою з людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити.
17
Тим раба твоя подумала: Слово мого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелові Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує;
й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою!
18
І озвався царь і рече до молодицї: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю.
І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан.
19
І питає Давид: Чи не Йоаба рука з тобою в цїй справі?
І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане;
неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан;
так, се твій слуга Йоаб дав менї наказ і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй.
20
Щоб прикладом дати речі таке лице, навчив мене слуга твій Йоаб;
та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї.
21
І рече царь Йоабові: Нехай буде по твоєму!
Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому.
22
І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостивий до мене, бо царь уволив волю раба свого.
23
І пустивсь Йоаб у дорогу в Гессур і привів Абессалома назад у Ерусалим.
24
Царь же заявив: Нехай собі вертається в господу, менї ж на очі не попадається.
І вернувсь Абессалом у господу й не показувавсь на очі цареві.
25
Такого вродливого, як Абессалом не було в усьому Ізраїлї та й такого вихвалюваного як він: від пяти до тїмя на голові не було на ньому хиби.
26
Як він стриг на голові волоссє, а стригся він що року, бо волосся в його було стільки, що йому було важко, то волоссє з голови його важило двістї секлів по царській вазї.
27
Було ж ув Абессалома три сини й одна дочка, на ймя Тамара, вона була женщина вельми вродлива.
28
Оце же Абессалом жив у Ерусалимі два роки, не показуючись на очі цареві.
29
Тодї ж послав Абессалом покликати Йоаба, щоб його до царя послати, та Йоаб затявсь прийти.
І послав він удруге, але він не схотїв прийти.
30
І каже він кметям своїм: Дивітесь, оце Йоабове поле межує з моїм, і вродив у його ячмінь;
ійдїте й пустїть його пожаром.
І пустили Абессаломові слуги поле пожаром.
31
Піднявсь тодї Йоаб, прийшов до Абессалома в господу й питає: Чому твої кметї пустили на пожар моє поле?
32
І відказав Абессалом Йоабові: Я ж посилав по тебе кажучи: прийди сюди;
я пошлю тебе до царя сказати: за чим я вернувсь із Гессуру?
Лучче було б менї пробувати там і далїй.
Я хочу побачити лице царя.
Коли я винуватий, то вбий мене.
33
От і пійшов Йоаб до царя й сказав йому се, й він звелїв кликнути Абессалома.
І прийшов той перед царя й кинувсь перед царем ниць на землю.
І поцїлував царь Абессалома.