1
Як переказано Йоабові: Царь плаче та побивається по Абессаломові,
2
Тодї в той день і побіда обернулась у печаль всьому людові, бо люд того дня чув, як говорено: Царь побивається по синові!
3
І ввіходив того дня люд крадькома в город, як прокрадується те військо, що вкрило себе соромом, утїкаючи з бою.
4
Царь же закрив собі лице, й плакав голосно: Сину мій, Абессаломе!
Абессаломе, мій сину, мій сину!
5
І ввійшов Йоаб до царя та й каже: Сьогоднї ти зневажив усї слуги твої, що вирятували тебе, твоїх синів і дочки, твої жени й наложницї від смертї,
6
Бо тим, хто зненавидїв тебе, показав єси прихильність, а тим, хто прихилявся до тебе - ненависть.
Сьогоднї обявив єси, що в тебе нїзащо гетьмани й слуги;
сьогоднї взнав я, що коли б Абессалом остав був жив, а ми всї погибили, се тебе задовольнило б уповнї.
7
Устань же!
вийди й заговори приязно до підданих твоїх, бо присягаюсь тобі Господом: Як не вийдеш до люду, так іще сієї ночі не зостанеться в тебе нї чоловіка, а се буде гірше, нїж усе те лихо, якого дознав єси від молодощів твоїх та й до сього часу.
8
І встав царь і сїв у ворот.
І сповіщено всьому народові, що царь седить у брамі, й ввесь люд прийшов перед царя;
Ізрайлитяне ж* порозбігались по шатрах своїх.
9
Увесь же народ по всїх поколїннях Ізрайлевих перечився між собою й говорив: Царь визволив нас з потали в наших ворогів, визволив із рук Филистіїв, а тепер утїк перед Абессаломом із царства;
10
Та Абессалом, що ми помазали його над нами, полїг у бою;
чого ж гаєтесь привернути царя?
11
А слова сї всього Ізраїля дойшли до царя.
І послав царь до сьвященників Садока та Абіятара і повелїв сказати: Розмовтесь з громадськими мужами Юдиними та й скажіть їм: Чи ви хочете остатись послїдними в тому, щоб царя відпровадити в його палату?
12
Ви ж мої одноплемінники, моє тїло ви й костї;
чому ж хочете бути послїдними в приверненню царя?
13
Та й Амазї скажіте: Ти ж моє тїло й кість моя.
Нехай Бог удїє зо мною що схоче, коли не будеш у мене, поки жив, намість Йоаба гетьманом!
14
І прихилив він серце всїх Юдеїв, так що вони одностійно послали до царя: Вертайсь назад із усїм двором твоїм.
15
От і вертав царь назад і прибув до Йорданї, а Юдеї прийшли в Галгал, щоб стрічати царя й переправити через Йордань.
16
Та й Беняминїй Семей Геренко з Бахуриму поквапивсь із Юдеями зустріч цареві Давидові,
17
А з ним тисяча чоловіка з Бенямину, та й Саулів домовий слуга Сиба, з пятнайцятьма синами своїми й двайцятьма рабами кинулись в Йордань,
18
І перебріли вони брід, щоб родину царську перевезти й йому послужити.
А як тільки царь переправивсь через Йордань, кинувсь Семей Геренко перед царем на лице своє,
19
Та й промовив до царя: Нехай мій пан не поставить в провину й забуде про те, чим проступився твій раб того дня, як мій пан і царь покинув Ерусалим, й не передержуй того в серцї своїм;
20
Знає бо раб твій, що провинив;
то ж отсе прийшов я на зустріч мойму цареві й панові, яко первий з усього дому Йосифового.
21
І озвавсь Абесса Саруєнко та й каже: Чи вже ж Семей не наложить головою за те, що проклинав помазанника Господнього?
22
Однако ж Давид відказав: Що за дїло між вами й мною, Саруєнки, що ви мене спокушуєте тепер?
Чи годиться ж сьогоднї кого в Ізраїлї тратити?
Чи я не знаю, що сьогоднї я царь над Ізраїлем?
23
От і рече царь Семеєві: Ти не вмреш, та й поклявсь йому царь.
24
І Мемфівостей, внук Саулів, вийшов назустріч цареві.
Не мив він собі ніг, не розчісував бороди й не прав одїжі своєї з того дня, як вийшов царь, до того дня, як він вертався здоровий.
25
Як він прибув із Ерусалиму на зустріч цареві, спитав його царь: Чом ти не пійшов зо мною, Мемфівостею?
26
І відказав той: Мій пане й царю!
слуга мій зрадив мене.
Бо я звелїв йому: Осїдлай менї осла, я поїду з царем, бо раб твій кульгавий,
27
А він оскаржив твого раба перед моїм царем і паном.
Однак же мій пан і царь рівен із ангелом Божим;
то ж і чини, що тобі до вподоби.
28
Уся моя родина не могла нїчого ждати від мого пана й царя, як хиба тільки смертї, а ти раба твого прийняв між твої сутрапезники;
яке ж іще маю я право жалуватись;
чого менї ще допевнятись у царя?
29
І відказав йому царь: На що стільки слів тратити?
Призначую: Ти подїлишся добром із Сибою.
30
І відказав Мемфівостей цареві: Нехай він хоч і все забере собі, добре, що мій пан і царь в мирі вернувсь до дому.
31
Прийшов і Галаадїй Берзеллїй з Роглиму й перейшов з царем Йордань, щоб його провести за Йордань.
32
Берзеллїй же був дуже старий чоловік, лїт вісїмдесятьох.
Він обмислив царя під час його побуту в Махаїмі, був бо собі вельми заможний?
33
І сказав царь Берзеллїєві: Ійди зо мною, а я буду обмисляти тебе в Ерусалимі.
34
Берзеллїй же відказав цареві: Скільки ще віку мого, щоб менї йти з царем у Ерусалим?
35
Вісїмдесять год уже віку мого.
Чи розберу ж я, що добре, а що недобре?
або чи смакувати ме твій раб у тому, що їсти ме й що пити ме?
Або ж хиба я ще наджусь на голоси сьпіваків і сьпівачок?
Чого ж має раб твій бути тягарем панові мойму цареві?
36
Трошки проведе раб твій царя за Йордань, за що ж, царю, такою милостю менї віддячувати?
37
Дозволь твойму кметеві вернутись, щоб умерти в батьківському городї мойму коло гробу мого панотця й моєї паніматки.
А ось твій раб (син мій) Кимгам нехай би йшов із паном і царем.
Чини з ним, що тобі до вподоби.
38
І відказав царь: Нехай же Кимгам ійде зо мною.
Я з ним чинити му, що тобі здасться добрим, і все, чого ти коли від мене схочеш, учиню для тебе.
39
Як перебрів Йордань увесь військовий люд, а з ним і царь, поцїлував царь Берзеллїя й благословив його, й вернувсь той у свою домівку.
40
І двинув царь у Галгал, і пійшов з ним і Кимгам, та й ввесь народ Юдин провожав царя, так само й половина люду Ізрайлевого.
41
Аж ось прийшли всї мужі Ізраїльські до царя, й сказали цареві: Чому се наші браття, мужі Юдині, потай нас перевели царя й дом його й усїх людей Давидових через Йордань?
42
І відказали всї мужі Юдині Ізрайлитянам: Царь же нам родич.
Чого вам сердитись за се?
Хиба ми з'їли що від його, або він обдарував нас чим?
43
Ізрайлитяне ж відказували мужам Юдиним: Наших частин у царя в десятеро, тако ж і в Давида ми більші за вас;
чому ж ви змаловажили нас?
хиба не нам належався первий голос, щоб вернути царя назад?
Та слово мужів Юдиних дужче було, нїж слово Ізрайлитян.