1
І тяглась довго незгода між домом Сауловим і домом Давидовим;
та Давид усе більш та більш убивавсь у потугу, дом же Саулів усе слабшав.
2
І народились Давидові сини в Гебронї: перворідень його був Амнон від Ахиноами з Езрееля;
3
А другий Далуя від Абигеї, жінки Кармелїя Набала;
третий Авессалом, син Маахи, дочки царя Талмая Гессурського;
4
Четвертий Адонїя, син Аггити;
пятий Сафатія, син Авитали;
5
Шестий Етераам, від жони Давидової Егли.
Сї породились Давидові в Гебронї.
6
Покіль тяглась незгода між домом Сауловим і домом Давидовим, стояв Абенир твердо за дом Саулів.
7
У Саула ж та була наложниця на імя Рицпа, дочка Айя.
І поспитав ув Абенира Саулів син Евостей: Чому ввійшов єси до наложницї панотця мого?
8
За се питаннє розсердивсь Абенир вельми, та й каже: Хиба ж я песя голова?
Воюючи проти Юди вчинив я милосердє домові Саула, батька твого, ріднї його й приятелям його й не віддав тебе Давидові в руки, а ти дорікаєш оце менї за жінку!
9
Нехай удїє Господь Абенирові сяк і так - як поклявся Давидові Господь, те я й учиню йому:
10
Одійму царство домові Сауловому, та й поставлю престол Давидові над Ізраїлем й над Юдою від Дана аж до Берсабії.
11
І не зваживсь Евостей відказати нї слова Абенирові, бо боявсь його.
12
От і шле Абенир посли до Давида в Геброн, сказати йому: Чия ж се земля?
і дальше сказати: Вчини зо мною вмову, й рука моя буде з тобою й приверну до тебе всього Ізраїля.
13
І відказав той: Добре, вчиню з тобою вмову, тільки вимагаю від тебе одного, от чого: не побачиш лиця мого, як не приведеш Саулової дочки Мелхоли, як сам прибудеш, щоб бачитись зо мною.
14
І послав Давид посли ще й до Саулового сина Евостея з вимаганнєм: Оддай менї жону мою Мелхолу, що висватав я за сотню Филистійських передних шкірок.
15
І послав Евостей, одняти її в її супруга Фалтія Лайшенка.
16
Супруг її проводжав її плачучи до Багуриму;
та Абенир сказав йому: Ійди до дому!
І вернувся він до дому.
17
Увійшов же Абенир у переговори з громадськими мужами в Ізраїлї й говорив: Давно вже ви бажали собі Давида царем;
18
Вчинїте ж се тепер, обітував бо Давидові Господь: Рукою раба мого визволю я люд мій Ізраїля з рук Филистіїв і всїх ворогів його.
19
Так само промовляв Абенир і Беняминїям.
І пустивсь Абенир в Геброн, щоб переказати Давидові все, чого бажав Ізраїль і ввесь рід Беняминів.
20
Як же прибув Абенир у товаристві двайцятьох мужів громадських до Давида в Геброн, справив Давид Абенирові й бувшим із ним бенкет.
21
І каже Абенир Давидові: Я виберусь і пійду та поскуплюю докупи ввесь Ізраїль, щоб учинили вмову з моїм паном, тодї ти будеш царем так широко, як схоче душа твоя.
І відпустив Давид Абенира, й він відійшов з упокоєм у дорогу.
22
Аж ось несподївано прийшли Давидові військові з Йоабом з одного походу додому й принесли велику здобич, тим часом як Абенира не було вже в Давида в Гебронї, сей бо одпустив його з упокоєм.
23
Як же вернувсь додому Йоаб із усїм військом, переказують Йоабові: Абенир Ниренко гостював у Давида, і він одспустив його з упокоєм.
24
І прийшов Йоаб до царя й каже: Що ти вчинив?
Оце гостював у тебе Абенир, на що ж ти відпустив його звідсї?
25
Хиба тобі не в догад, що Абенир Ниренко приходив, щоб тебе перехитрити й взнати виходи й входи твої, та розвідати все, що ти чиниш.
26
І вийшовши Йоаб від Давида, послав гонцїв за Абениром, і завернули його від криницї Сири, а Давид про се й не знав.
27
Як же вернувсь Абенир у Геброн, одвів його Йоаб на бік у середину воріт, нїби на те, щоб із ним тайно поговорити, й тут кольнув його в живіт.
І вмер Абенир за кров Асаїла, брата Йоабового.
28
Як же сказано про се Давидові, то він заговорив: Не винен я й царство моє перед Господом за кров Абенира Ниренка;
29
Нехай вона впаде на голову Йоабову і всю родину батька його, й нехай у родинї в його не переводяться нїколи такі, що недугують течивом або проказою, такі, що ходять на деревяній нозї, що падають од меча або седять без хлїба!
30
Йоаб же й брат його Авесса стратили Абенира за те, що вбив їх брата Асаїла в бою під Габаоном.
31
І повелїв Давид Йоабові й усїм прибічникам його: Пороздирайте одежу на собі й йдїте голосючи перед Абениром.
Та й царь Давид ійшов за марами.
32
І як поховали Абенира в Гебронї, то плакав Давид над гробом Абенировим у голос і плакав так само ввесь люд.
33
І оплакуючи Абенира та нарікаючи, промовляв він: Чи то ж смерттю підляки вмірати було Абенирові?
34
Руки тобі не звязано, ноги тобі не сковано, й поляг ти, як полягають хиба від розбійників.
І плакав по йому ще більш увесь люд.
35
Ще був ясний день, як прийшов люд силувати Давида, щоб чого небудь попоїв.
Давид же заклявсь: Щоб менї Господь те й те вдїяв та ще й причинив, коли їсти му хлїб або що небудь, покіль зайде сонце!
36
Як довідавсь про се ввесь народ, то вподобав собі вельми, та й усе також, що царь чинив, подобалось людові.
37
І впевнився люд і ввесь Ізраїль того дня, що вбито Абенира Ниренка не по царському наказові.
38
І сказав царь прибічникам своїм: Чи знаєте, що того дня полїг воєначальник і великий муж ув Ізраїлї?
39
Я ж іще слабий, хоч і помазано мене на царство;
тим часом сї люде, сини Саруїні, переважують мене;
нехай же Господь одплатить по заслузї тому, хто чинить ледарство!