1
Стало ся ж, як був Аполос у Коринтї, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Єфес, і, знайшовши деяких учеників,
2
рече до них: Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши?
Вони ж сказали йому: Ба й не чували, чи є Дух сьвятий.
3
І рече до них: У що ж ви хрестились?
Вони ж казали: В Йоанове хрещеннє.
4
Рече ж Павел: Йоан хрестив хрещеннєм покаяння, глаголючи людям, щоб у Грядущого за ним вірували, се єсть в Христа Ісуса.
5
Почувши ж се, хрестились в імя Господа Ісуса.
6
І, як положив на них Павел руки, зійшов Дух сьвятий на них, і заговорили мовами, і пророкували.
7
Було ж усїх до дванайцяти чоловік.
8
Увійшовши ж у школу, промовляв одважно три місяцї, розмовляючи і доводячи про царство Боже.
9
Як же деякі закаменїли, й не слухали, злословлячи путь (Господень) перед народом, відступив од них і відлучив учеників, та й що-дня розмовляв в школї одного Тирана.
10
Се дїялось два роки, так що всї, що проживали в Азиї, слухали слово Господа Ісуса, - Жиди й Єленяне.
11
І не малі чудеса робив Бог руками Павловими,
12
так що на недужих вкладали з тїла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них.
13
Почали ж деякі з тиняючих ся Жидів-заклинателїв іменувати над маючими духів лукавих імя Господа Ісуса, говорячи: Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павел проповідує.
14
Було ж якихсь сїм синів Скеви Жидовина архиєрея, що се робили.
15
Та дух лукавий озвавшись, казав: Ісуса знаю, і Павла знаю;
ви ж хто такі?
16
І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і, опанувавши їх, подужав їх так, що нагі й зранені повтїкали з того дому.
17
Стало ся ж се відоме всїм Жидам і Єленянам, що жили в Єфесї;
і попав страх на всїх їх, і величано імя Господа Ісуса.
18
І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої.
19
Доволї ж багато з тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усїма;
і злїчено цїну їх, і налїчено пятьдесять тисяч срібняків.
20
Так потужно росло слово Господнє і укріплялось.
21
Як же се сповнилось, постановив Павел у дусї, пройшовши через Македонию та Ахаю, ійти в Єрусалим, говорячи, що, побувши там, мушу й Рим побачити.
22
Піславши ж у Македонию двох послугуючих йому, Тимотея та Єраста, сам пробув (який ся) час ув Азиї.
23
Стала ся ж часу того немала трівога про Господень путь.
24
Один бо, на ймя Димитрий, золотар, що робив срібні храми Артемиди, давав ремесникам немалий заробіток.
25
Зібравши їх і инших сього дїла робітників, каже: Люде, ви знаєте, що з сього заробітку прожиток наш;
26
та бачите й чуєте, що не то в Єфесї, а мало не по всїй Азиї сей Павел, пересьвідчивши, одвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворних.
27
І не тільки се ремеслу нашому грозить, прийти в упадок, та щоб і храм великої богинї Артемиди не обернувсь у нїщо, і не пропало величчє тієї, котрій вся Азия і вселенна покланяєть ся.
28
Вислухавши се і сповнившись гнївом, закричали, говорячи: Велика Артемида Єфеська!
29
І ввесь город був повен заколоту;
і кинулись однодушно до театру, схопивши Гайя та Аристарха, Македонян, подорожнїх товаришів Павлових.
30
Як же хотїв Павел увійти між народ, не пустили його ученики.
31
І деякі з Азийської старшини, бувши йому приятелями, піславши до него, благали, щоб не йшов до театру.
32
Инші ж що инше гукали;
була бо громада заколочена, і більша з них (часть) не знала, чого посходились.
33
З народу ж вивели Александра, і Жиди попихали його наперед.
Александр же, махнувши рукою, хотїв був оправдуватись перед народом.
34
Як же довідались, що він Жидовин, то всї гукали в один голос годин зо дві: Велика Артемида Єфеська!
35
Утихомиривши ж писар народ, каже: Мужі Єфеські, що б то був за чоловік, котрий не знав би, що город Єфес шануватель великої богинї Артемиди і Диопета!
36
А коли нїчого проти сього не можна сказати, то треба вам угамуватись і нїчого нерозважно не робити.
37
Привели бо ви чоловіків сих, що нї сьвятого не крали, нї богинї вашої не хулили.
38
Коли ж Димитрий та ремісники що з ним, мають з ким справу, то (на се) суддї судять і є старости;
нехай позивають один одного.
39
А коли чого иншого допевняєтесь, то у законному зборі розсудить ся.
40
Бо ще опасуємось, щоб не обвинувачено нас за сегоднїшню бучу, не маючи жадної причини, котрою могли б оправдити се збіговище.
41
І, се промовивши, розпустив громаду.