1
Мужі брати й батьки, вислухайте тепер моє оправданнє перед вами.
2
Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились.)
3
І рече: Я справдї чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож ви всї тепер.
4
Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темницї чоловіків і жінок;
5
яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.
6
Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба.
7
І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш?
8
Я ж озвавсь: Хто єси, Господи?
І рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.
9
Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались;
голосу ж не чули, що глаголав менї.
10
Сказав же я: Що робити менї, Господи?
Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск;
а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.
11
Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.
12
Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів,
13
прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри.
І я тієї ж години побачив його.
14
Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його.
15
Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.
16
А тепер чого гаєш ся?
уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє.
17
І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,
18
і видїв Його, глаголючого менї: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.
19
А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе.
20
І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.
21
І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.
22
Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого!
не жити йому.
23
Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух,
24
звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него.
25
Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?
26
Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити;
чоловік бо сей Римлянин.
27
Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти?
Він же рече: Так.
28
І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство.
Павел же рече: Я ж і родивсьйому).
29
Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись;
і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.
30
Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.