1
Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня.
2
Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.
3
Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна;
і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?
4
Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?
5
Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.
6
Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати!
я Фарисей, син Фарисеїв;
за надїю воскресення мертвих мене судять.
7
Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями;
і роздїлилась громада.
8
Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох.
9
Постав же крик великий;
і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему;
коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.
10
І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.
11
Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле;
як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.
12
Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла.
13
Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.
14
Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.
15
Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його;
ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.
16
Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.
17
Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника;
має бо щось сказати йому.
18
Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця;
має бо щось сказати тобі.
19
Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї?
20
Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него.
21
Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його;
і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.
22
Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною.
23
І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи;
24
і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса.
25
Написав же й лист такого змісту:
26
Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся.
27
Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити;
я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.
28
Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,
29
і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.
30
Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него.
Бувай здоров.
31
Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.
32
А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.
33
Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла.
34
Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,
35
слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої.
І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.