1
Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити.
Тодї Павел відповів, простягши руку:
2
Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою,
3
а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів.
Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.
4
Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди,
5
знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри.
6
А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї,
7
котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти.
За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди.
8
Що?
невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?
9
Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити.
10
Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос.
11
І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити;
і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.
12
І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,
13
ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.
14
Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене?
тяжко тобі проти рожна прати (перти).
15
Я ж сказав: Хто єси, Господи?
Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.
16
Та встань і стань на ноги твої;
на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,
17
вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,
18
відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.
19
Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню,
20
а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння.
21
За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.
22
Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей:
23
що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.
24
Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле;
великі науки до дурощів тебе приводять.
25
Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.
26
Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно;
певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось;
бо не в закутку се дїялось.
27
Віруєш, царю Агриппо, пророкам?
Знаю, що віруєш.
28
Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином.
29
Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.
30
І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними,
31
і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей.
32
Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.