1
На першому року Дарія, сина Ассвирового, з роду Мидийського, що поставлений був царем над царством Халдейським, -
2
Першого року царювання його я, Даниїл, дослїдив із книг число років, яке було назначене словом Господнїм до пророка Еремії, що сїмдесять років перейде по опустошенню Ерусалиму.
3
І обернув я лице моє до Господа Бога в молитві й благаннї, в постї, в веретищі й попелї,
4
І молився я Господеві Богові мойму, й сповідався, й говорив: Благаю тебе, Господи, Боже великий і дивний, додержуючий завіт і ласку до тих, що тебе люблять і певнять прикази твої!
5
Ми согрішили, творили неправедність, поводились упрямо й відступали від заповідей твоїх і від постанов твоїх,
6
І не слухали слуг твоїх, пророків, що від твого імени вговорювали царів наших і князїв наших, і батьків наших, і ввесь народ у країнї.
7
В тебе, Господи, справедливість, а в нас на лицях сором аж по сей день, у кожного Юдея, ув осадників Ерусалимських і в усього Ізраїля, в близьких і далеких по всїх краях, куди ти вигнав їх за відступництво їх, із яким вони відступили від тебе.
8
Господи!
в нас на лицях сором, у царів наших, у князїв наших і в батьків наших, ми бо согрішили перед тобою,
9
А в Господа, Бога нашого, милосердє і прощеннє.
Ми бо ворохобились проти нього.
10
І не слухали голосу Господа, Бога нашого, щоб жити по його закону, який дав нам через слуг своїх, пророків.
11
І ввесь Ізраїль переступив закон твій і відвернувся, щоб не слухати голосу твого;
за те ж і спав на нас проклін та клятьба, що написані в законї слуги Божого, Мойсея, бо ми согрішили перед ним.
12
І він здїйснив слова свої, що вирік на нас та на суддїв наших, що нас судили, допустивши на нас велике лихо, якого не бувало під небесами, а яке довершилось над Ерусалимом.
13
Як написано в законї Мойсейовім, так усе се лихо спало на нас;
але ми не благали Господа, Бога нашого, щоб (допоміг) нам відвернутись від гріхів наших і зрозуміти правду твою.
14
Виглядїв Господь се нещастє й наслав його на нас, бо Господь, Бог наш, справедливий у всїх дїлах своїх, які чинить, але ми не слухали його голосу.
15
А тепер Господи, Боже наш, вивівший нарід твій з землї Египецької рукою сильною й являючий славу твою по сей день, (ми признаємо, що) ми прогрішились і коїли безбожність.
16
Та Господи!
при всїй справедливостї твоїй нехай відвернеться гнїв твій і досада твоя від міста твого Ерусалиму, й від сьвятої гори твоєї;
се бо за гріхи наші й злочини батьків наших Ерусалим і народ твій терпить наругу від усїх, що навкруги нас.
17
Тепер же почуй, Боже наш, молитву слуги твого й благаннє його і глянь ласкавим лицем твоїм на спустошену сьвятиню твою, задля тебе самого, Господи.
18
Прихили, Боже мій, ухо твоє й вислухай, відтули очі твої й зглянься на спустошеннє наше й на місто, що на ньому назване ймя твоє;
ми бо складаємо перед тебе благання наші, покладаючи надїю не на праведність нашу, а на твоє велике милосердє.
19
Господи, вислухай!
Господи, прости!
Господи, вваж і вчини;
не зволїкай задля тебе самого, Боже мій, бо твоє ймення назване на містї твому й на народї твому!
20
І як я ще говорив і моливсь, та сповідався в моїх гріхах і в гріхах мого народу, Ізраїля, і складав молитву мою перед Господом, Богом моїм, за сьвяту гору Бога мого, -
21
Як я молився ще далї, муж Гавриїл, що я бачив його переднїйше в видиві, летючи швидко, доторкнувся до мене - того часу, як приносять вечірню жертву.
22
І, навчаючи мене, говорив зо мною й сказав: Даниїле!
тепер я зійшов, щоб навчити тебе розуміння.
23
Як ти почав молитись, вийшло (од Бога) слово, й я прийшов оце сповістити тобі його, бо ти - людина бажання;
так вважай на слово й зрозумій видиво:
24
Сїмдесять сїмок призначено для твого народу й сьвятого міста твого, щоб були спокутовані проступки, запечатані гріхи й беззаконня прощені, та доки приведена буде вічна справедливість і затверджені будуть видива й пророцтва й помазаний буде Сьвятий над сьвятими.
25
Так дізнайсь і розумій: від того часу, як вийде приказ, щоб одбудувати Ерусалим, до Христа Владики - сїм сїмок і шістьдесять дві сїмки;
й вернеться нарід і збудовані будуть улицї та мури, але в тїсних часах.
26
А як мине сїм і шістьдесять дві сїмки, відданий буде на смерть Христос, і не буде народом його той, що його одцурався.
А місто й сьвятиню розбурить народ воєводи, котрий прийде, й буде кінець його наче від повенї;
аж до кінця войни буде пустошеннє.
27
І утвердить завіт із многими одна (послїдна) сїмка, а в половинї сїмки перестане жертва й приносини, а сьвятиня стане гидкою пусткою;
на кінцї же постигне давно призначена погибель й самого пустошника.