- 1
- От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, - заживай добра!
Аж і се марнота.
- 2
- Про сьміх сказав я: Дурниця!
а про радощі: Що з вас?
- 3
- Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.
- 4
- Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,
- 5
- Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;
- 6
- Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене;
- 7
- Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники;
були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;
- 8
- Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель;
завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.
- 9
- Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.
- 10
- Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю;
не уймав мому серцю нїяких радощів;
серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.
- 11
- Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.
- 12
- І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум;
(Що вдїє той, що по царі постане?
Вже з давен воно зроблено.)
- 13
- І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:
- 14
- У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки;
та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.
- 15
- І кажу сам собі;
доля дурного, се й моя доля.
Про що ж менї було добиватись мудростї?
І мусїв сказати сам собі: І се марнота!
- 16
- Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного;
в будущинї все забудесь, - і, о горе!
мудрий вмірає так само, як і дурний.
- 17
- І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем;
бо все воно марнота й утома духа.
- 18
- І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем;
бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.
- 19
- А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний?
Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем.
І ось - марнота!
- 20
- І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;
- 21
- Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось.
Се марнота, се річ вельми сумна!
- 22
- Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?
- 23
- Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою.
Чи ж не марнота се?
- 24
- Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув.
Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;
- 25
- Бо хто може їсти і вживати без його ласки?
- 26
- Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі;
а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав.
Тут знов - марнота й утома духа.
|