1
Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми:
2
Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нїчому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь;
се марнота, се сумна річ!
3
Коли б у такого чоловіка була цїла сотня дїтей, і він жив лїта многі, - та й ще умножились днї життя його, а як душа його не втїшається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений;
4
Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його;
5
Він навіть не видїв і не знав сонця і він спокійнїйший, нїж той.
6
А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром сво- їм, - хиба ж не все пійде в однакове місце?
7
Вся праця в людини - для її рота, а душа її не насичуєсь.
8
Чим же переважує розумний дурного?
або такий тихий, що вміє обходитись із людьми?
9
Однакже лучше бачити перед очима, нїж тільки жадати.
І тут марнота та й утома духа.
10
Що є на сьвітї, тому дано імя, й знають, що се - чоловік та й що годї йому правуватись із дужчим.
11
Багато таких річей, що прибільшують марноту;
та що лучше чоловікові?
12
Хто ж знає, що добре про чоловіка в часї марного життя його, що проходить, як тїнь?
І хто скаже йому, що буде послї його під сонцем?