1
Прийшли ж до мене кілька громадських мужів Ізрайлевих та й посїдали передо мною.
2
І надійшло до мене слово Господнє:
3
Сину чоловічий!
сї мужі допустили до свого серця ідоли та й поставили перед себе спотичку до безбожностї;
чи ж можу я, запитаний, їм відповідати?
4
Тим же то розмовляй із ними й скажи їм: Так говорить Господь Бог: Як хто з дому Ізрайлевого, що допустив до свого серця ідоли свої та й поставив перед себе спотичку до безбожностї, прийшов до пророка, то чи ж можна менї, Господеві, відповідати такому, занечищеному ідолами?
5
Нехай дом Ізраїля зрозуміє серцем, що всї вони зробились менї чуженицями через ідоли свої,
6
Тим же то скажи домові Ізрайлевому: Так говорить Господь Бог: Навернїтесь і покиньте боввани свої і одвернїте лице своє від усїх гидот ваших.
7
Бо коли хто з дому Ізрайлевого й з чужениць, що пробувають між Ізраїлем, одцурається мене, а допустить ідоли свої в серце своє, та й поставить перед себе спотичку до безбожностї, і прийде до пророка, щоб через його у мене поспитати, так чи дам же я, Господь, йому відповідь від себе?
8
Нї, я оберну гнївне лице моє проти такого й зроблю з його знамено й приповість і викореню його зпроміж народу мого, щоб зрозуміли ви, що я - Господь.
9
Коли б же пророк дав підойти себе й дав такий відказ, неначе бо то я, Господь, навчив його, сього пророка, то я простру проти його руку та й викореню його зпроміж люду мого, Ізраїля.
10
І візьмуть обидва вони на себе вину за гріх свій: Яка провина на питаючому, така вина й на пророкові,
11
Щоб дом Ізраїля не відхилявся вже більш од мене, та щоб не поганились усякими своїми беззаконствами, а щоб були моїм народом, а я їх Богом, - говорить Господь.
12
І надійшло до мене слово Господнє:
13
Сину чоловічий!
коли яка країна согрішить проти мене, зломивши віру менї й відступивши від мене, і я простягнув проти неї руку мою та й зломив підпору-хлїбну, та послав на неї голоднечу та й почав губити в неї людей і скотину,
14
І коли б ізнайшлось у їй сих троє мужів: Ной, Даниїл та Йов, то вони спасли би своєю праведностю тілько самих себе, говорить Господь Бог.
15
Або коли б я наслав дике зьвіррє на сю країну й воно б її обезлюдило, так що вона зробилась би такою пусткою, що нїхто б не переходив через неї через зьвіррє,
16
То сї три мужі, в неї, - так певно, як я живу, говорить Господь, - не врятували б нї своїх синів, анї дочок, тілько вони самі спаслись би.
17
Або, коли б я послав меча на ту країну та й приказав: Перейди, мечу, по країнї, та й почав вигублювати в неї людей і скотину,
18
То сї три мужі, як би були там, - так певно, як я живу, говорить Господь, - не врятували б нї синів своїх, анї дочок, тілько спаслись би самі одні.
19
Або коли б я послав на ту землю морову пошесть, і вилив на її досаду мою аж до проливу крови, вигубивши на їй і людей і скотину,
20
То Ной, Даниїл і Йов, як би вони там були, - так певно, як я живу, говорить Господь, - не врятували б нї синів, анї дочок, тілько спасли б власні душі праведностю своєю.
21
Тілько, - так говорить Господь Бог: - як я пошлю мої найстрашнїйші кари - меч, голоднечу, люте зьвіррє й морову заразу - на Ерусалим, щоб у йому вигублювати людей і скотину,
22
Так усе таки зістанеться там останок, сини й дочки, живими, що їх опісля виведуть ізвідти: отсї прийдуть до вас, а ви бачити мете поступки їх і вчинки їх, та й утїшитесь тою недолею, що я навів на Ерусалим і усїм тим, що я послав на його.
23
Так, вони втїшать вас, коли побачите їх поступки й учинки, й спізнаєте, що все, що я вчинив, не за дармо вчинив, говорить Господь Бог.