- 1
- І сталося, що як був Ізаак старий, і притупились очі в його, та й недобачав, покликав Езава, сина свого старшого та й каже йому: Сину мій!
І каже: Ось я!
- 2
- І говорить Ізаак: Оце я старий уже, і не знаю коли скінчусь.
- 3
- Дак возьми знаряддє твоє, сагайдака твого й лука, та пійди в дике поле, та влови менї влову.
- 4
- І вготуй менї наїдку такого, як я люблю, та й принеси менї, щоб моя душа благословила тебе, покіль не вмер.
- 5
- Ребека ж чула, як Ізаак говорив до Езава, сина свого.
Пійшов же Езав у дике поле, вловити влову та принести.
- 6
- Озветься ж Ребека до Якова, сина свого меньшого: Оце я чула, як отець твій озвавсь до Езава, брата твого, промовивши:
- 7
- Принеси менї влову, та вготуй менї наїдку, щоб я попоїв, та благословив тебе перед Господом, покіль не вмер.
- 8
- Тим же то, синку, послухай голосу мого, що заповідаю тобі.
- 9
- Пійди лишень в отару, та піймай менї звідти двойко мякеньких та добрих, і зроблю я смашний наїдок отцеві твойму, такий як він любить.
- 10
- І внесеш отцеві твойму, щоб він попоїв, і щоб тебе благословив, покіль не вмер.
- 11
- Каже ж Яков Ребецї, матері своїй: Та ж Езав брат мій, чоловік волохатий, я ж чоловік гладенький.
- 12
- Може, полапає мене панотець, і зроблюсь перед ним мантїєм, і наведу на себе клятьбу а не благословеннє.
- 13
- Рече ж йому мати: На менї клятьба твоя, синку;
тілько послухай голосу мого, та йди, і піймай менї.
- 14
- Пійшов же, піймав, і принїс матері;
і вготовила мати смашний наїдок, який любив отець його.
- 15
- І взявши Ребека одежу Езавову добру, сина свого старшого, що була у неї в схованцї, одягла нею Якова, сина свого меньшого.
- 16
- А смушками козлячими пообгортала руки і наге тїло на шиї в його.
- 17
- І дала смашний наїдок і хлїба, що вготовила, в руки Яковові, синові свойму.
- 18
- І внїс отцеві свойму, і каже: Панотче!
Він же рече: Ось я!
Хто єси ти, синку?
- 19
- І каже Яков отцеві: Я Езав, первенець твій.
Зробив, як мовляв менї єси.
Устань, сядь і попоїж мого влову, щоб мене благословила душа твоя.
- 20
- Рече ж Ізаак синові свойму: Що воно?
Як хутко споткав єси, синку!
Він же каже: Се тим, що послав Господь, Бог мій, перед мене.
- 21
- Рече ж Ізаак Яковові: Приступи до мене, облапаю тебе, синку, чи ти єси справдї син мій Езав, чи нї.
- 22
- Приступив же Яков до Ізаака, отця свого, і він облапав його, і рече: Голос - голос Яковів, руки ж - руки Езавові.
- 23
- І не впізнав його;
були бо руки його, як руки Езавові, брата його, волохаті;
от і благословив його.
- 24
- І рече: Чи справдї бо ти єси син мій Езав?
Він же каже: Я.
- 25
- І рече: Подай менї сюди.
Попоїм улову твого, синку, щоб тебе благословила душа моя.
І подав йому, і попоїв;
і принїс йому вино, і випив.
- 26
- І рече йому Ізаак, отець його: Приступи ж, та поцїлуй мене, синку.
- 27
- І приступивши поцїлував його.
І нюхав запах одежі його, і благословив його, і рече: Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь.
- 28
- Дай же тобі, Боже, буйну росу з неба, і дай тобі, Боже, землю благодатню!
Роди тобі, Боже, зерно й виногрони!
- 29
- Нехай тобі хмари служать службу вірну, і перед тобою шию гнуть народи!
Мусиш бути паном, і над братом рідним, над усїма дїтьми матері твоєї.
Проклят буде той, хто тебе проклинає, і благословенний, хто благословляє!
- 30
- І сталось воно, скоро перестав Ізаак благословляти Якова, і ледві Яков вийшов од Ізаака, батька свого, аж Езав, брат його, прийшов до дому з ловитви.
- 31
- Уготовив же й той наїдку, та й принїс отцеві свойму, і каже батькові: Нехай тато встане та попоїсть улову сина свого, щоб мене благословляла душа твоя.
- 32
- І рече йому Ізаак, отець його: Хто ж єси ти?
Він же каже: Я син твій, первенець твій Езав.
- 33
- Злякався ж Ізаак ляком великим вельми, і рече: Хто ж той, що вловив менї влову, і принїс менї, і попоїв я в сього перш, нїж прийшов ти, і благословив його?
І буде благословен.
- 34
- Почувши ж Езав отецькі слова, заголосив голосом великим, і гірким тяжко, та й каже: Благослови ж і мене, панотче!
- 35
- Рече ж йому: Підійшов твій брат лестиво, та й узяв благословеннє твоє.
- 36
- І каже: По правдї дано йому імя Яков;
бо підійшов під мене, се вже вдруге, і первеньство моє взяв у мене, і благословеннє моє тепер одняв.
І каже Езав отцеві свойму: Чи то ж не приховав єси й менї благословення, панотче?
- 37
- Відказав же Ізаак, і рече Езавові: Що ж?
Паном зробив я його тобі, а все браттє його поробив рабами йому, хлїбом і вином забезпечив його.
Тобі ж тепер що зробити, синку?
- 38
- Озвався ж Езав до батька свого: Хиба ж одно благословеннє в тебе, панотче?
Благослови ж і мене, панотченьку!
Та й знов заплакав Езав.
- 39
- Відказав же Ізаак, отець його, і рече йому: Знай же, що твою осаду тук земний вбезпечить, прохолодою ж твоєю з неба рzси будуть.
- 40
- Житимеш з меча важкого в послузї у брата.
Станеться ж ізнов, ти будеш самовладьнїм паном, і ненавидну кормигу з гамалика скинеш.
- 41
- І зненавидїв Езав Якова за благословеннє, що ним благословив його батько його.
Каже ж Езав у серцї свойму: Днї плачу по батькові надходять;
тодї вбю Якова, брата мого.
- 42
- Переказано ж Ребецї слова Езавові, сина її старшого, і пославши прикликала Якова, сина свого меньшого, та й каже йому: Ось Езав, твій брат, погрожує тобі вбити тебе.
- 43
- Тепер же, синку, послухай голосу мого, і вставши біжи до Лабана, брата мого, в Гаран.
- 44
- І поживи з ним кілька днїв, докіль одвернеться ярость і гнїв у брата твого від тебе,
- 45
- І забуде він, що йому вдїяв єси.
Тодї пославши возьму тебе звідти.
Чого ж менї втеряти вас обох ув один день?
- 46
- Рече ж Ребека до Ізаака: Тяжко менї жити на сьвітї через Хетіївен.
Як візьме Яков за себе Хетіївну, таку, як вони в оцїй землї, дак про що менї й на сьвітї жити?
|