1
І сталося, що як був Ізаак старий, і притупились очі в його, та й недобачав, покликав Езава, сина свого старшого та й каже йому: Сину мій!
І каже: Ось я!
2
І говорить Ізаак: Оце я старий уже, і не знаю коли скінчусь.
3
Дак возьми знаряддє твоє, сагайдака твого й лука, та пійди в дике поле, та влови менї влову.
4
І вготуй менї наїдку такого, як я люблю, та й принеси менї, щоб моя душа благословила тебе, покіль не вмер.
5
Ребека ж чула, як Ізаак говорив до Езава, сина свого.
Пійшов же Езав у дике поле, вловити влову та принести.
6
Озветься ж Ребека до Якова, сина свого меньшого: Оце я чула, як отець твій озвавсь до Езава, брата твого, промовивши:
7
Принеси менї влову, та вготуй менї наїдку, щоб я попоїв, та благословив тебе перед Господом, покіль не вмер.
8
Тим же то, синку, послухай голосу мого, що заповідаю тобі.
9
Пійди лишень в отару, та піймай менї звідти двойко мякеньких та добрих, і зроблю я смашний наїдок отцеві твойму, такий як він любить.
10
І внесеш отцеві твойму, щоб він попоїв, і щоб тебе благословив, покіль не вмер.
11
Каже ж Яков Ребецї, матері своїй: Та ж Езав брат мій, чоловік волохатий, я ж чоловік гладенький.
12
Може, полапає мене панотець, і зроблюсь перед ним мантїєм, і наведу на себе клятьбу а не благословеннє.
13
Рече ж йому мати: На менї клятьба твоя, синку;
тілько послухай голосу мого, та йди, і піймай менї.
14
Пійшов же, піймав, і принїс матері;
і вготовила мати смашний наїдок, який любив отець його.
15
І взявши Ребека одежу Езавову добру, сина свого старшого, що була у неї в схованцї, одягла нею Якова, сина свого меньшого.
16
А смушками козлячими пообгортала руки і наге тїло на шиї в його.
17
І дала смашний наїдок і хлїба, що вготовила, в руки Яковові, синові свойму.
18
І внїс отцеві свойму, і каже: Панотче!
Він же рече: Ось я!
Хто єси ти, синку?
19
І каже Яков отцеві: Я Езав, первенець твій.
Зробив, як мовляв менї єси.
Устань, сядь і попоїж мого влову, щоб мене благословила душа твоя.
20
Рече ж Ізаак синові свойму: Що воно?
Як хутко споткав єси, синку!
Він же каже: Се тим, що послав Господь, Бог мій, перед мене.
21
Рече ж Ізаак Яковові: Приступи до мене, облапаю тебе, синку, чи ти єси справдї син мій Езав, чи нї.
22
Приступив же Яков до Ізаака, отця свого, і він облапав його, і рече: Голос - голос Яковів, руки ж - руки Езавові.
23
І не впізнав його;
були бо руки його, як руки Езавові, брата його, волохаті;
от і благословив його.
24
І рече: Чи справдї бо ти єси син мій Езав?
Він же каже: Я.
25
І рече: Подай менї сюди.
Попоїм улову твого, синку, щоб тебе благословила душа моя.
І подав йому, і попоїв;
і принїс йому вино, і випив.
26
І рече йому Ізаак, отець його: Приступи ж, та поцїлуй мене, синку.
27
І приступивши поцїлував його.
І нюхав запах одежі його, і благословив його, і рече: Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь.
28
Дай же тобі, Боже, буйну росу з неба, і дай тобі, Боже, землю благодатню!
Роди тобі, Боже, зерно й виногрони!
29
Нехай тобі хмари служать службу вірну, і перед тобою шию гнуть народи!
Мусиш бути паном, і над братом рідним, над усїма дїтьми матері твоєї.
Проклят буде той, хто тебе проклинає, і благословенний, хто благословляє!
30
І сталось воно, скоро перестав Ізаак благословляти Якова, і ледві Яков вийшов од Ізаака, батька свого, аж Езав, брат його, прийшов до дому з ловитви.
31
Уготовив же й той наїдку, та й принїс отцеві свойму, і каже батькові: Нехай тато встане та попоїсть улову сина свого, щоб мене благословляла душа твоя.
32
І рече йому Ізаак, отець його: Хто ж єси ти?
Він же каже: Я син твій, первенець твій Езав.
33
Злякався ж Ізаак ляком великим вельми, і рече: Хто ж той, що вловив менї влову, і принїс менї, і попоїв я в сього перш, нїж прийшов ти, і благословив його?
І буде благословен.
34
Почувши ж Езав отецькі слова, заголосив голосом великим, і гірким тяжко, та й каже: Благослови ж і мене, панотче!
35
Рече ж йому: Підійшов твій брат лестиво, та й узяв благословеннє твоє.
36
І каже: По правдї дано йому імя Яков;
бо підійшов під мене, се вже вдруге, і первеньство моє взяв у мене, і благословеннє моє тепер одняв.
І каже Езав отцеві свойму: Чи то ж не приховав єси й менї благословення, панотче?
37
Відказав же Ізаак, і рече Езавові: Що ж?
Паном зробив я його тобі, а все браттє його поробив рабами йому, хлїбом і вином забезпечив його.
Тобі ж тепер що зробити, синку?
38
Озвався ж Езав до батька свого: Хиба ж одно благословеннє в тебе, панотче?
Благослови ж і мене, панотченьку!
Та й знов заплакав Езав.
39
Відказав же Ізаак, отець його, і рече йому: Знай же, що твою осаду тук земний вбезпечить, прохолодою ж твоєю з неба рzси будуть.
40
Житимеш з меча важкого в послузї у брата.
Станеться ж ізнов, ти будеш самовладьнїм паном, і ненавидну кормигу з гамалика скинеш.
41
І зненавидїв Езав Якова за благословеннє, що ним благословив його батько його.
Каже ж Езав у серцї свойму: Днї плачу по батькові надходять;
тодї вбю Якова, брата мого.
42
Переказано ж Ребецї слова Езавові, сина її старшого, і пославши прикликала Якова, сина свого меньшого, та й каже йому: Ось Езав, твій брат, погрожує тобі вбити тебе.
43
Тепер же, синку, послухай голосу мого, і вставши біжи до Лабана, брата мого, в Гаран.
44
І поживи з ним кілька днїв, докіль одвернеться ярость і гнїв у брата твого від тебе,
45
І забуде він, що йому вдїяв єси.
Тодї пославши возьму тебе звідти.
Чого ж менї втеряти вас обох ув один день?
46
Рече ж Ребека до Ізаака: Тяжко менї жити на сьвітї через Хетіївен.
Як візьме Яков за себе Хетіївну, таку, як вони в оцїй землї, дак про що менї й на сьвітї жити?