1
І вставши Яков на ноги, пійшов у землю восточню.
2
Дивиться, коли ж колодязь на степу, і було там три отарі овець, що полягали коло його.
З того бо колодязя наповано стада.
Над усьтєм же колодязьним лежав камінь великий.
3
І скуплювались там усї стада, і одвалювано каменя від усьтя колодязного, і наповано вівцї, та й знов навалювано каменя на усьтє колодязне на місцї свойму.
4
Рече ж їм Яков: Браттє, звідки ви?
Вони ж кажуть: Ми з Гарану.
5
Рече ж їм: Чи знаєте Лабана Нагоренка?
Вони ж кажуть: Знаємо.
6
Рече ж їм: Чи жив, здоров?
Вони ж кажуть: Жив і здоров.
Ось і Рахеля, дочка його, йде з вівцями.
7
І рече Яков: Ще дня багацько, не пора скуплювати докупи скотину.
Понаповайте вівцї, та йдїть, пасїте.
8
Вони ж кажуть: Не зможемо, докіль усї отарі скупляться докупи, та одвалять каменя з колодязного усьтя;
тодї й понаповаємо вівцї.
9
Ще ж він говорив до них, аж ось Рахеля пригналась із отецькими вівцями;
вона бо доглядала їх.
10
І сталось, як зуздрів Яков Рахелю, дочку Лабанову, брата матері своєї, приступив Яков, одвалив каменя від усьтя колодязного, та й напоїв вівцї Лабанові, брата материного.
11
І поцїлував Яков Рахелю, та й заплакав у голос.
12
І повідав Рахелї, що він брат отця її, і що він син Ребечин.
І побігши вона, повідала панотцеві свойму сї речі.
13
Сталось ж, як почув Лабан вістї про Якова, побіг зустріч йому, і обнявши його цїлував, і ввів його в господу свою, і повідав Лабанові всї речі сї.
14
І каже йому Лабан: Справдї від костей моїх і від тїла мого єси ти.
І пробув з ним днїв місяць.
15
Каже ж Лабан Яковові: Що брат менї доводишся, чи то ж мусиш робити на мене дармо?
Скажи менї, яка тобі плата.
16
У Лабана ж та було дві дочцї: старша на імя Лея, меньша ж Рахеля.
17
Лея недуговала очима, Рахеля ж була високого зросту, й принадна видом вельми.
18
Уподобав же Яков Рахелю, і каже: Парубкувати му в тебе сїм год за Рахелю, дочку твою меньшу.
19
Каже ж йому Лабан: Лучче менї тобі оддати її, нїж мусїв би другому мужеві.
Живи зо мною.
20
І парубкував Яков за Рахелю сїм років, і здались вони йому, наче кілька днїв, тим що любив її.
21
Каже ж тодї Яков Лабанові: Дай менї жену мою;
бо сповнивсь речінець мій, щоб увійти до неї.
2
22
Зібрав же Лабан усїх мужів громадських і зробив учту.
23
І сталось увечорі, що взяв він Лею, дочку свою, та й увів до Якова.
І ввійшов до неї Яков.
24
Дав же Лабан Леї, дочцї своїй, Зелфу, рабиню свою за служебку.
25
Сталося ж ураньцї, дивиться, се була Лея.
І каже Яков Лабанові: Що се ти вдїяв менї?
Чи не задля Рахелї ж парубкував я в тебе?
Про що ж так ошукав єси мене?
26
Відказав же Лабан: Неможна так чинити в нашій землї, видавати меньшу перше старшої.
27
Скіньчай же тиждень сей;
я дам тобі й ту за роботу, що робити меш на мене ще сїм других лїт.
28
Учинив же Яков так, та й скіньчив тиждень з сією;
і дав йому Лабан Рахелю, дочку свою, за жінку.
29
Дав же Лабан Рахелї дочцї своїй Баллу, рабиню свою, за служебку.
30
І ввійшов до Рахелї, влюбив же Рахелю більш нїж Лею.
І парубкував у його других сїм років.
31
Бачив же Господь, що ненавидна була Лея, відчинив утробу їй: Рахеля ж була неплідна.
32
І завагонїла Лея, і вродила сина, і дала йому імя Рубен, говорючи: Певно зглянувся Господь на моє горе.
Тепер же любити ме мене чоловік мій.
33
І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Що почув Господь, яка я ненавидна, тим дав менї й сього сина.
І дала йому імя: Симеон.
34
І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Тепер же буде мій чоловік прихилен до мене;
породила бо йому три сини.
Тим дала йому імя: Левій.
35
І завагонїла знов, і вродила сина, і каже: Тепер дякувати му Господеві.
Задля того дала йому імя: Юда.
Та й перестала роджати.