1
Осївся ж Яков на країнї, де пробував отець його Ізаак, у Канаан землї.
2
Се ж родопись Якова: Як було Йосифові сїмнайцять років, пас він вівцї з браттєм своїм, та був ще недолїтком між синами Балли та Зелфи, жен отця свого.
І доводив Йосиф речі їх ледачі до панотця свого.
3
Яков же любив Йосифа над усї сини свої;
бо родивсь у старощах його, і справив йому одїж квіччасту, рукавчату.
4
Вбачаючи ж браттє його, що любить його батько над усї сини свої, зненавидїли його, і тяжко їм було промовляти до його мирно.
5
Бачив же Йосиф сон і росказав браттї своїй.
6
І каже їм: Послухайте лишень сна сього, що я бачив.
7
Здавалось бо, нїби вяжемо снопи серед поля;
аж ось встав мій сніп, да й стоїть: ваші ж, бачся, снопи постали навкруги, та й уклонились мойму снопові.
8
Сказали йому браттє його: Чи то ж бо справдї царювати меш над нами.
Та й зненавидїли його ще й надто за сни його і за слова його.
9
Побачив же сон другий, та й повідав його браттю свойму, і каже: Ось бачив ще сон, і здавалось, нїби соньце й місяць й одинайцятеро зір уклонились менї.
10
І росказав отцеві свойму й браттю свойму.
І докорив йому панотець його, каже йому: Що се за сон такий тобі приснивсь?
Чи то ж бо се прийдемо, я й мати твоя й браттє твоє, вклонитись тобі до землї?
11
Позавидували ж йому браттє його, панотець же його завважив слово се.
12
І погнались брати його з отецькими вівцями в Сихем.
13
І каже Ізраїль до Йосифа: Чи не пасуть браттє твоє в Сихемі?
Іди навідайся до них.
Каже ж йому: Готов!
14
Каже ж йому: Іди, синку, та наглянь, чи все гаразд у браття твого, чи все гаразд між вівцями, і принеси вістку.
Та й послав його з Геброн долини, і прийшов у Сихем.
15
І стьрів його чоловік якийся, аж він блукає по полю.
Питає ж його чоловік: Чого шукаєш?
16
Він же каже: Браття мого шукаю.
Повідай, де пасуть.
17
Каже ж йому чоловік: Погнались ізвідсї;
чув бо, як мовляли: Поженимось у Дотан.
І пійшов Йосиф слїдом за браттєм своїм, і зустьрів їх у Дотанї.
18
Загледїли ж його оддалеки, перш нїж наближився до них, і змовились на його, щоб убити його.
19
Каже ж брат до брата: От сновидець той ійде.
20
Нумо вбємо його та вкиньмо в який колодязь, та й казати мемо: Зьвір лютий пожер його;
от і побачимо, що станеться з тих снів його.
21
Чуючи ж се Рубен, одняв його з рук у їх, та й каже: Не губімо душі.
22
Каже ж Рубен: Не проливайте крові, а вкиньте в степовий колодязь, руки ж не кладїть на його;
се, щоб визволити його з рук у них, та й оддати панотцеві.
23
І сталось, як прийшов Йосиф до браття свого, стягли з Йосифа одїж його квіччасту рукавчату, що була на йому.
24
І взяли його, та й укинули в колодязь;
колодязь же сухий був, води не було.
25
І сїли попоїсти, коли ж глянуть, ідуть подорожні Ізмайлитяне від Галааду з верблюдами своїми, везучи бурштин, бальзам та ладан в Египет.
26
Каже ж Юда до браття свого: Що за користь, як убємо брата нашого та й потаїмо кров його.
27
Ходїмо, продаймо його Ізмайлитянам;
руки ж наші не будуть на йому, бо він брат наш і тїло наше.
І вдовольнились браттє його.
28
І йшли мимо купці Мидіянські;
і витягли вони Йосифа з колодязя, і продали Йосифа Ізмайлитянам за двайцять срібняків;
і поведено Йосифа в Египет.
29
Вернувся ж Рубен до колодязя, аж Йосифа нема в колодязї, і розірвав одїж свою.
30
І прийшов до браттї своєї й каже: Хлопця нема, а я, куди менї теперенькі йти?
31
Узяли ж вони одежу Йосифову, і закололи кізлика, та й помазали одежу кровю;
32
І послали одежину квіччасту рукавчату, і принесено її до батька, і казали: Се ми знайшли;
познавай, чи се одежа сина твого, чи нї.
33
І впізнав, і каже: Одежа сина мого!
Зьвір лютий іззїв його, зьвір ухопив Йосифа.
34
І розірвав Яков одїж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму днї многі.
35
Посходилися ж усї його синове й дочки розважати його, та не слухав розважання говорючи: Пійду до сина мого сумуючи на той сьвіт у землю.
Так убивався по йому батько його.
36
Мидіянії ж продали Йосифа в Египтї Потифарові, дворянину Фараоновому, гетьманові прибічників його.