1
І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.
2
А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню.
І зроблено по слову Йосифовому.
3
День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.
4
Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой!
уставай, та вганяй слїдом за людьми;
наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?
5
Та ж се кубок, що пє з його пан мій;
він же й ворожбу ворожить по йому.
Зло вдїяли ви таке заподїявши.
6
Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.
7
Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі?
Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.
8
Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?
9
У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.
10
Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде.
У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.
11
І метнулись, і скинув кожен торбу свою на землю, і розвязав кожен торбу свою.
12
І шукав, від старшого почавши, докіль дойшов до меньшого, та й знайшов чашу в торбі Беняминовій.
13
І пороздирали одїж свою, і навючивши кожен осла свого, вернулись у город.
14
Увійшов же Юда й браттє його до Йосифа в будинок, він же був там, та й попадали перед ним на долївку.
15
Каже ж їм Йосиф: Що се за дїло ви вдїяли?
Хиба не відаєте, що нема такого ворожбита, як я?
16
Каже ж Юда: Що відкажемо панові добродїєві мойму, що промовимо?
Або чим оправдуватись нам?
Бог ізнайшов кривду в рабів твоїх.
Оце ж ми раби панові добродїєві нашому, і ми й він, у кого знайшлась чаша.
17
І каже він: Таку річ не менї вчинити.
Той, у кого знайшовся кубок, буде менї раб;
ви ж ідїте до панотця вашого не зайняті в неволю.
18
Приступивши ж до його Юда, каже: Благаю й молю тебе, пане добродїю, дозволь рабові твойму промовити слова в уші пана добродїя свого, і не прогнївись на раба твого;
ти ж бо єси з Фараоном рівен.
19
Пане добродїю!
Питав єси в рабів твоїх словами: чи маєте отця або брата?
20
І промовили ми панові добродїєві: Є в нас отець старенький і хлопя старощів його, а брат його вмер, він же один остався у матері своєї, і панотець улюбив його.
21
Ти ж мовляв рабам твоїм: Приведїте до мене, щоб я споглянув на його.
22
І відказали ми панові добродїєві: Неможлива річ хлопцеві покинути панотця свого;
коли ж покинув би панотця свого, умер би.
23
Ти ж промовив єси до рабів твоїх: Як не прийде брат меньший ваш, більш не бачити мете лиця мого.
24
Сталося ж, як прийшли ми до раба твого, панотця нашого, повідали ми йому слова пана добродїя нашого.
25
Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.
26
Ми ж відказали: Не можлива річ ійти!
Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо;
бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.
27
Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.
28
І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.
29
Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.
30
Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами?
Душа ж бо його та звязана з душею малого,
31
Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.
32
Бо раб твій зробивсь порукою мойму панотцеві за хлопця, і ясив: Коли не приведу його до тебе, так нехай буду непрощений тобі до віку.
33
Тим же то буду тепереньки замість хлопця тобі рабом, а хлопець нехай іде з браттєм своїм.
34
Як бо менї йти до панотця, хлопця ж не буде зо мною?
Не мушу вбачати лихої години, що побє панотця мого.