- 1
- І спогадав Бог Нояга і все живе і всяку скотину з ним у ковчезї, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати.
- 2
- І позамикались жерела в безоднї і хляби небесні, і зупинився дощ із неба.
- 3
- І вертались води з землї без перестану, і як уплило сто і пятдесять день, стала вода посякати.
- 4
- І зупинився ковчег у сьомому місяцї, на сїмнайцятий день місяця, на горі Арарацькій.
- 5
- І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяцї на первий день місяця стало видко верхи по горах.
- 6
- І сталось по сорока днях, що відчинив Нояг вікно в ковчезї, що був зробив.
- 7
- І випустив крука, і лїтав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землї.
- 8
- Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду.
- 9
- Та не знайшла голубиця відпочинку нозї своїй, та й вернулась до його в ковчег: бо вода поняла вид усїєї землї.
І простїг він руку тай узяв її до себе в ковчег.
- 10
- І пождав ще других сїм день, та ізнов послав голубицю з ковчега.
- 11
- І прилетїла голубка надвечір до його, колиж се - оливний листок у неї в дзьобочку.
І дознавсь Нояг, що вода уступила з виду земного.
- 12
- І зождав іще других сїм день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до його тодї.
- 13
- І сталось у шістьсот первому роцї на первий день первого місяця, що посякла вода на землї.
І зняв тодї Нояг кришу в ковчезї, і споглянув, аж се - вид земний уже сухий,
- 14
- А в другому місяцї на двайцять сьомий день місяця земля стужавіла.
- 15
- І рече Господь Бог Ноягові, глаголючи:
- 16
- Вийди з ковчега сам і жона твоя і сини твої, і жени синів твоїх з тобою.
- 17
- І всяку животину, що з тобою і всяке тїло від птаства і від скотини і з усякого лазючого поповза по землї повиводь із собою;
і плодїтесь і намножуйтесь на землї.
- 18
- І вийшов Нояг і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним.
- 19
- Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега.
- 20
- І спорудив Нояг жертівника Господеві, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птицї та й принїс у всепаленнє на жертівник.
- 21
- І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка;
бо надих людського серця злющий з молодощів його;
і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив.
- 22
- Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть.
|