1
Мов досьвітня зоря, минеться царство Ізраїля!
- Коли ж Ізраїль був ще малолїтком, я полюбив його, і з Египту покликав його - сина мого.
2
Та їх кликали, а вони одвертались від мене: приносили жертву Баалам і кадили перед ідолами.
3
Я самий вчив Ефраїма ходити, носив його на руках моїх, та вони на тім не розумілись, що я гоїв їх рани.
4
Поворозами людяними, поворозами любови, притягав я їх до себе;
здоймив ярмо з шиї в них, запопадливо піддавав їм поживу.
5
Тепер він не вернеться в Египет, але Ассур царем його буде, за те, що не хотїли навернутись.
6
І впаде меч на міста їх, потре засови їх і пожере їх за їх задуми.
7
Народ мій здеревів у відпадї од мене, й хоч йому про високе говорять, він не підносить у гору свого духа.
8
Що менї чинити з тобою, Ефраїме?
Як менї віддавати тебе на поталу, Ізраїлю?
Чи зроблю з тобою те, що з Адамою, чи вчиню тобі те саме, що Севоїмові?
Обернулось бо в менї серце моє, зворушився жаль мій.
9
Не вчиню того, до чого палаючий гнїв мене пориває, не викореню Ефраїма, бо я Бог, а не людина;
я бо посеред тебе, я - сьвятий;
я не вломлюся ворогом у місто.
10
(колись) Пійдуть усї слїдом за Господом.
Як лев, видасть він із себе голос;
дасть голос свій почути, - й ворохнуться дїти з заходу.
11
Прилинуть із Египту, як птаство, як голуби з краю Ассирийського, й поселю їх у домівках їх, говорить Господь.
12
(та поки що) Обгорнув мене Ефраїм ложею, дім Ізраїля - зрадою;
Юда держався ще найбільше Бога, й був вірним із сьвятими (слугами).