1
Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди,
2
Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народї;
щоб із удовицї, користь тягнути, й сиріт обдирати.
3
Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде?
Де захисту будете шукати, де подїнете скарби ваші?
4
Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими.
Та й тодї ще не одвернесь гнїв його, й рука його все ще простягнута.
5
О, Ассур - він палиця мого гнїву, а кий в руцї його - се моя досада!
6
Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнїв мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити.
7
Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думцї в його - вигубити й викоренити не трохи ще инших народів.
8
Хиба ж князї мої не царі?
скаже він собі.
9
Хиба Хальне не те, що й Кархемис?
або Емат не те, що й Арпад?
а Самария не те, що Дамаск?
10
Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, нїж у Ерусалимі та в Самариї!
11
Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її?
12
Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионї, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тодї скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гординї звисока глядючих очій його!
13
Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряницї в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет;
14
І рука моя захопила, мов гнїзда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всї землї, а нїхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув.
15
Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає?
Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне?
Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає;
як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина!
16
За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня.
17
Сьвітло Ізрайлеве спаде на його огнем, і Сьвятий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня.
18
І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тїлом, і стане він - умираючим чахотником;
19
А останок дерев із його лїса так змалїє, що й дитина його списати зможе.
20
І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надїю щирим серцем на Бога, Сьвятого Ізрайлевого.
21
Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного.
22
Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога;
се бо безмірна справедливість призначила таку погибель.
23
І призначену вигубу довершить Господь, Господь Саваот, по всїх країнах.
24
Та все ж таки говорить Господь, Господь сил: Народе мій, живучий в Сионї!
не бійся Ассура.
Він побє тебе палицею й тростину підніме на тебе, як чинив Египет:
25
За малий час, за дуже малий - промине моя досада, а лютий гнїв мій звернесь на їх вигубу.
26
І підніме Господь сил бич, як колись до побою Мадіяма на Ориві, або як простер був палицю понад море, й здійме її, як на Египтян.
27
І станесь того часу: здійметься з плечей у тебе тягар його, й ярмо його - з шиї твоєї, й розпадеться ярмо від товщі.
28
Ось він ійде на Аїят, проходить Мигрон, в Михмасї покидає тягарі свої.
29
Переходять тїснини;
в Геві ночують;
Рама тремтить;
Гива Саулова розбіглась.
30
Гукай голосно, дочко Галиму;
нехай почують тебе Лаїс та й Анатот бідний!
31
Мадмена розбіглась, а й з Гевиму осадники сквапно утїкають.
32
Ще лиш день простоїть він у Нобі, та погрозить рукою Сионові, узгіррю Ерусалимському.
33
Но Господь, Господь Саваот, зірве страшною рукою віттє дерев сих, а ті, що величаються ростом, будуть зрубані, високі - на землю повалені,
34
Густий гай він сокирою витне, Всемогучий повалить Ливана.