1
Праведний вмерає, та й нїхто сього не бере собі до серця;
і люде побожні забераються з землї, та нїхто й не думає, що се праведник заберається з сьвіта, щоб не бачити ледарства.
2
Він відходить туди, де впокій;
всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх.
3
Приступіте ж, ви, до мене, дїти чарівницї;
ви, кодло перелюбників та блудниць!
4
Із кого ви глузуєте?
проти кого роззївлюєте роти, висолоплюєте язики?
чи ви ж не зрадливі дїти, чи не кодло ложі?
5
Ви, що в блудї з ідолами потопаєте під кожним деревом розлогим, і бовванам дїти заколюєте понад водою та під скелями щілястими?
6
В гладких каменюках над бурчаками твоя роскіш;
вони - вони твоє щастє;
їм то ти приносиш жертви ливні і другі жертви;
чи менї ж за се не гнївитись?
7
На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву.
8
За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої;
одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш;
розстелюєш постїль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі.
9
Ти ходила й до царя з пахущими мастьми, та все їх намножувала;
ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше.
10
Утомлялась, блукаючи дорогами твоїми, та не сказала собі: "пуста надїя!" ти все ще знаходила силу в руцї своїй, і не впадала на силах.
11
Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти менї невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серцї?
Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав?
12
О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі.
13
Як ти заголосиш, - чи ж поможе тобі збір твій?
- та ж їх усїх понесе вітер, розвіє подих його;
хто ж покладає надїю на мене, той унаслїдує землю, й посяде сьвяту гору мою.
14
І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого.
15
Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених.
16
Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнївитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив.
17
За гріх зажерливостї його я гнївивсь і карав його, скривав лице моє й досадував;
він же ж відвернувся й пійшов по дорозї за своїм серцем.
18
І бачив я дорогу його, та й сцїлю його, і буду водити його й потїшати його та й без'утїшних у него.
19
Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, - та й сцїлю його.
20
А безбожні - як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво.
21
Нема миру безбожним - говорить Бог мій.