1
Клич грімко, не вдержуйсь, підні- ми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його, й дому Якововому всї гріхи його.
2
Вони ж бо питають у мене що дня про путї мої, наче б вони були такі люде, що живуть праведно й не відкидають законів Бога свого;
вони допитують у мене про справедливість судів моїх;
хотїли б зблизька зо мною судитись.
3
"Чом воно так, що ми постимо, а ти не бачиш сього?
впокоряємо душі наші, а ти не знаєш?" Ось, - бо в день вашого посту ви вволяєте волю вашу, й вимагаєте тяжкої працї від других.
4
Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других;
ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі.
5
Чи се такий піст, який я собі вибрав, - день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе?
Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві?
6
Ось - піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї;
розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу;
7
Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних;
як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся.
8
Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня.
9
Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш - а він скаже: Ось я!
Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити,
10
І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, - тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє;
11
І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею костї твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода нїколи не зсякає.
12
І забудує рід твій пустинї давнезні;
ти одбудуєш основи многих поколїнь, і казати муть про тебе: Він одбудовав розвалини, попрокладував знов шляхи про поселеннє.
13
Коли вдержиш ногу твою задля суботи, та не будеш сього дня мого сьвятого своїх забагів чинити;
коли буде субота в тебе осолодою, днем Господнїм сьвятим, шанованим;
а пошануєш її тим, що неробити меш твоїх дїл звичайних, не годити своїм примхам і пусторікі слова понехаєш;
14
Тодї мати меш осолоду в Господї, возведу тебе певно на висоти землї та насичу тебе наслїддєм Якововим, предка твого;
- се сказали уста Господнї.