1
В роцї, коли царь Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолї, а краї ризи його наповнили храм.
2
Кр угом його стояли серафими, а кожен о шістьох крилах: двома закривав собі кожен лице, двома закривав собі ноги, а двома лїтав.
3
І покликували вони один до одного: Сьвят, сьвят, сьвят Господь сил, вся земля повна слави його!
4
І хитались підвалини й пороги від голосного поклику їх, а будинок сповнився димом.
5
І промовив я: Горе менї!
погибель моя!
я бо людина з нечистими устами, й живу між людьми з нечистими губами, - а се ж очі мої бачили Господа сил небесних!
6
На се прилетїв до мене один серафим із жаріючим углем у руцї, що взяв клїщами з жертівника;
7
І приторкнувся ним до моїх уст, і промовив: Приторкнулось оце до твоїх уст, і взята від тебе беззаконність твоя й з гріха твого ти очищений.
8
І почув я голос Господень, що говорив: Кого б менї послати, й хто нам пійде?
І сказав я: Ось я, пошли мене!
9
І відказав він: Іди й промов до тих людей: Слухати мете й не зрозумієте, і дивити метесь очима, та не вбачати мете;
10
Бо запеклося серце в сього народу, й тяжко чують ушима, та й очі свої затулили, щоб не бачити очима, й не почути ушима;
й не второпають серцем, та й не навернуться, щоб я їх оздоровив.
11
І промовив я: Докіль же сього, Господи?
А він сказав: Докіль не опустїють міста й не зостануть без осадників, а доми без людей, та докіль земля отта цїлком не стане пустинею.
12
І далеко займе Господь людейневолю), й пусто-глухо в землї стане.
13
І коли б ще десята частина зосталась на нїй і назад вернулась, та знов буде спустошена;
та як із теребинта й з дуба, коли їх зрубати, зостається корінь, так сьвяте насїннє вийде з кореня того.