1
Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї?
- Се я, - той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання.
2
Чом же одїж твоя червона, а ризи твої - мов у того, що топтав виноград у тискарнї?
3
Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною;
і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй;
кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою;
4
День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх.
5
Я дивився, й не було помічника;
дивувався, що не було кому піддержати мене;
та менї помогла рука моя, й досада моя - вона піддержала мене;
6
І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.
7
О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам;
за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.
8
Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, - і він спасав їх.
9
В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх;
з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх;
підняв їх і носив по всї днї давні.
10
Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його;
за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом;
і сам воював проти них.
11
Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він - той, що вивів їх із моря з пастирем овець його?
де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?
12
Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм;
роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;
13
Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.
14
Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою.
Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити.
15
Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя?
- ласкавість твоя й милосердє твоє до мене - вони здержані!
16
Нї, тілько ти - отець наш;
бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль;
ти, ти, Господь, - отець наш;
від віків на імя тобі: Відкупитель наш.
17
Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись?
Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого.
18
На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою.
19
М и тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.