1
О, коли б ти прорвав небеса й зі- йшов!
гори б таяли від лиця твого,
2
Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої;
од лиця твого задрожали б народи.
3
Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого.
4
Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.
5
Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх.
Та ось, ти прогнївився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися?
6
Всї ми породились - як прокажений, і вся праведність наша - як поваляна одежа;
всї ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас.
7
І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись;
тим то й сховав ти од нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших.
8
Тепер же, Господи, - та ж ти наш отець;
ми глина, а ти творець наш, і всї ми - дїло руки твоєї.
9
Не гнївайся, Господи, без міри;
не згадуй до віку беззаконня наші.
Глянь: ми ж усї - народ твій.
10
Он, городи сьвятостї твоєї стали пустками;
запустїв і Сион, та й Ерусалим спустошений.
11
Храм осьвящення нашого й нашої слави, де батьки наші тебе прославляли, згорів у пожарі, і всї дорогоцїнності наші розграбовані.
12
Чи то ж іще й після сього будеш здержуватись, Господи, чи все ще будеш мовчати і нас без міри карати?