1
Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо.
2
Багато бо грішимо всї.
Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тїло.
3
Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тїло їх повертаємо.
4
Ось і кораблї, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче.
5
Так само й язик - малий член, а вельми хвалить ся.
Ось малий огонь, а які великі речі палить!
6
І язик огонь, сьвіт неправди;
так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тїло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни.
7
Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовуєть ся і вгамовано природою чоловічою;
8
язика ж нїхто з людей не може вгамувати;
без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної.
9
Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали по подобию Божому.
10
Із тих же уст виходить благословеннє і проклін.
Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути.
11
Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке?
12
Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви?
Так само нї одна криниця не дає солоної і солодкої води.
13
Хто мудрий та розумний між вами, нехай покаже з доброго життя дїла свої в лагідности і премудрости.
14
Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду.
15
Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська.
16
Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло.
17
А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна.
18
Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій.