1
Галаадїй Ефтай був чоловік хоробрий;
він родився од блудницї;
в Галаадї родився Ефтай.
2
І як жона Галаадова народила йому сини, а сини її повиростали, прогнали вони Ефтая і сказали йому: Тобі в нашій родинї нема наслїддя з нами: бо ти син другої жінки.
3
От і зник Ефтай од братів своїх, і пробував у землї Тоб: і зібрались там круг Ефтая волокити та й ходили за ним.
4
Після якогось часу розпочали Аммонїї війну з Ізраїлем.
5
Як же розпочали Аммонїї з Ізраїлем війну, пійшла старшина Галаадська, щоб узяти Ефтая з Тоб-землї.
6
І мовляли вони до Ефтая: Іди до нас та й гетьмануй над нами, й будемо воювати з Аммонїями.
7
Відказує Ефтай начальникам Галаадським: Хиба ж то не ви зворогували на мене і прогнали з моєї родини?
8
Старшина ж Галаадська промовила до Ефтая: Тому ж то тепер ми й прийшли до тебе, й коли пійдеш з нами та воювати меш із Аммонїями, так будеш головою над нами, над усїма осадниками Галаадськими.
9
І відказав Ефтай старшинї Галаадській: Коли мене вернете, щоб воював я Аммонїїв і Господь віддасть їх у мої руки, то чи справдї буду я в вас головою?
10
І відказали Галаадські начальники Ефтайові: Нехай буде Господь сьвідком між нами, що ми так вчинимо, як ти оце сказав.
11
Пійшов тодї Ефтай з старшиною Галаадською, і настановив його народ головою й гетьманом над собою, й принїс Ефтай усї свої бажання перед Господа в Массифі.
12
І послав Ефтай посли до царя Аммонїйського з таким наказом: Що тобі до мене, що наступаєш на мене, щоб мою землю пустошити війною?
13
І відказав царь Аммонїйський послам Ефтайовим: Ізраїль, ідучи з Египту, відняв у мене землю від Арнону до Ябоку й до Йорданї, так верни її тепер подобру.
14
І послав Ефтай удруге посли до царя Аммонїйського,
15
І наказав їм промовити: От що каже Ефтай: Ізраїль не відіймав у Моабіїв та в Аммонїїв їх землї;
16
А як ійшов із Египту, і дійшов степом до Червоного моря, й прийшов у Кадес,
17
Дак вислав посли до царя Едомського з просьбою: дозволь менї перейти через твою землю!
Та царь Едомський не вволив його волї.
Так само послано було й до царя Моабійського, та не схотїв і той;
тож пробував Ізраїль у Кадесї,
18
І йшов собі пустинею, обійшов землю Едом і землю Моаб, і дійшов сим робом до займища на востоцї від Моабу, й таборували вони по тім боцї Арнону та й не ступили ступнем на Моабове займище: Арнон бо становить гряницю Моабську.
19
І послав Ізраїль посли до Аморійського царя, Сигона, у Гесбон;
і звелїв Ізраїль сказати йому: дозволь нам пройти через твою землю!
20
Сигон же не згодився пустити Ізраїля через своє займище, а скупив до купи ввесь народ свій, отаборивсь під Яазою та й ударив на Ізраїля.
21
І Господь, Бог Ізраїльський, подав Сигона й увесь люд його на поталу Ізраїлеві, і він побив їх, і одержав Ізраїль в наслїддє всю землю Аморія, що жив у нїй;
22
Сим робом одержали вони все займище Аморійське від Арнону до Ябоку, й від пустинї до Йорданї.
23
Оце ж прогнав Господь, Бог Ізрайлів, Аморіїв перед своїм людом Ізраїлем, а ти хочеш увійти в його державу?
24
Хиба ж ти не вживаєш те, що дав тобі Хамос, бог твій?
Тож і ми ужиткуємо все те, що Господь, Бог наш, дав нам в наслїдню державу.
25
Або хиба ти луччий за Балака Зипоренка, царя Моабського?
Чи ж він судивсь із Ізраїлем або воювавсь із ним?
26
Уже триста год, як осївсь Ізраїль у Гесбонї і в займищах його, ув Ароері і по всїх його городах, по обох боках Арнону: чом же ви за ввесь той час не віднїмали їх?
27
Не заподїяв я тобі нїякого лиха, а ти кривдиш мене вриваючись до мене.
Нехай Господь, суддя, судить між Ізраїлем і Аммонїями.
28
Та царь Аммонїйський не вважав на слова, що переказав йому послами Ефтай.
29
Тодї найшов на Ефтая дух Господень, і він перейшов Галаад і Манассію, і перейшов через Массифу Галаадську, а з Массифи Галаадської двинув проти Аммонїїв.
30
І обрік Ефтай себе таким обітом: Коли ти справдї подаси Аммонїїв менї на поталу,
31
Тодї, хто б нї вийшов із дверей моєї господи зустріч мене, як я в мирі вернуся від Аммонїїв, нехай той буде Господеві, й я принесу його на всепаленнє.
32
І двинув Ефтай проти Аммонїїв воювати з ними, і подав Господь їх на поталу йому.
33
І побив він їх страшенно, від Ароера до Минита двайцять міст, і аж до Абель-Керамиму, й впокорились Аммонїї перед синами Ізрайлевими.
34
Як же прийшов Ефтай в Массифу додому, аж виходить зустріч йому дочка його з музиками й танцями.
Була вона в його дитина єдина;
опріч неї не було нї сина, нї дочки.
35
Побачивши він її, розідрав одежу на собі й промовив: Ой доненько ж моя!
як ти пригнула мене к земли!
Ти ж то й занапастила мій супокій!
Однакож відтворив я уста мої перед Господом, то й не візьму того назад.
36
Вона відказала йому: Батеньку мій!
коли ти одверз уста твої перед Господом, дак чини зо мною так, як промовив єси.
Дав же таки тобі Господь помститись над ворогами твоїми Аммонїями.
37
Просила тільки панотця свого: Дай менї ще два місяцї пожити: пійду я в гори та оплачу моє дївоцтво з подругами моїми.
38
Він відказав: Ійди!
І пустив її на два місяцї.
І пійшла вона з подругами своїми та й оплакувала в горах дївоцтво своє.
39
Як уплило ж два місяцї, вернулась вона до панотця свого, й він справдив на їй обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа.
І ввійшло в звичай в Ізраїлї,
40
Що з року в рік ходили Ізраїлські дївчата голосити по дочцї Ефтая Галаадянина, через чотири днї в роцї.