1
Слухайте слова, що говорить до вас Господь, ви, доме Ізрайлїв!
2
Так говорить Господь: Не вчітесь ходити стежками поганськими й не страхайтесь перед знаменнями небесними: бо страхаються їх тілько невіри.
3
Постанови поганські пусті: вони вирубають дерево в лїсї, оброблять руками ремісника сокирою,
4
Покривають сріблом та золотом, прибивають гвіздєм та молотком, щоб не хиталось.
5
Вони, (ті ідоли) - мов точений стовп, і не говорять;
їх носять, бо ходити не можуть.
Тим і не лякайтесь їх, бо не здолїють вони нїяк зашкодити, та й щось доброго зробити вони не в силї.
6
Рівнї нема тобі, Господи!
велик єси й велике імя твоє потугою.
7
Хто не збоїться тебе, царю народів?
Одному тобі належиться честь, бо між усїма премудрими в народах і в усїх царствах їх нема рівнї тобі.
8
Всї вони дурні, безглузді;
пуста наука їх - отте дерево.
9
Розплескане в листки срібло, привезене з Тарсису, та золото з Уфазу, - робота майстерних людей та рук плавильникових;
одежа на їх із блавату та з пурпуру: все воно - робота людей тямущих.
10
Господь же справдешній Бог, се живий Бог й віковічний царь.
Од гнїву його тремтить земля, і погрози його не здолїють видержати народи.
11
Оце ж кажіть їм: Боги, що не сотворили неба й землї, позникають із землї й зпід неба.
12
Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний мудростю своєю і розумом своїм розпростер небеса.
13
На його приказ ревуть води на небі, і він велить хмарам уставати з країв землї;
творить блискавицї поміш з дощем, і випускає вітри з запасних сховищ своїх.
14
Безумним виявлює себе кожен мистець у свойму знаннї, і кожен плавильник соромить себе бовваном своїм, бо вилите ним - се лож, і нема в йому духа.
15
Се пуста мана, робота облуду;
в день караючих навідин вони почезнуть.
16
Не такий, як їх, пай Яковів;
бо його Бог - се творець усього, а Ізраїль - се булава царства його;
на імя йому - Господь Саваот.
17
Забірай з країни добро твоє, скоро бо опинишся в облязї;
18
Так бо говорить Господь: Ось, я повикидаю на сей раз осадників сієї землї і зажену їх у тїсноту, щоб їх половлено.
19
Ой горе ж менї в нуждї моїй;
болюча рана моя!
та я кажу собі: заслужений сей смуток мій, і буду терпіти його:
20
Намет мій спустошено, і всї верівки мої порвано;
дїти мої забрані від мене, нема вже їх: нїкому знов напяти намета мого й розвісити на йому покривал моїх;
21
Бо пастирі поставались безглуздими й не питали про Господа, а через те були й їх поступки нерозумні, та й стадо їх ійде в розсипок.
22
Чути гук!
Уже наближується;
голосний галас від полуночньої землї, щоб городи Юдині обернути в пустки, в пробуток шакалів.
23
Знаю, Господи, що людська дорога не в його волї, й не здолїє сам про себе чоловік давати напрям ступням своїм.
24
Карай же мене, Господи, та не без міри, не в гнїві твойму, щоб не обернув мене в нїщо.
25
Нї, вилий досаду твою на народи, що не хочуть нїчого знати про тебе, й на племена, що не взивають імені твого;
бо вони з'їли Якова, пожерли й вигубили його, а займище його спустошили.