1
Праведним останеш ти, Господи, як би я хотїв судитись із тобою, а все таки буду я говорити до тебе про правосуд: чом се щаститься безбожним на їх дорозї, і добре дїєсь зрадливим?
2
Ти понасаджував їх, і вони позакоренювались;
ростуть і плодяться.
Ти близько в них на устах, та далеко од серця їх.
3
Мене ж Господи, ти знаєш, бачиш наскрізь і вивідуєш серце моє, яке воно до тебе.
Відлучи їх, як вівцї на заріз, і наготуй їх на день убивання.
4
Чи довго ще сумувати ме земля та сохнути ме зело на всїх полях?
Через ледарство тих, що живуть на їй, зникає зьвірина й птаство;
вони бо провадять: Він і не побачить, що з нами буде.
5
Коли ти втїкав перед пішими та й утомився, як же втїкати меш навзаводи з комонником?
і коли тілько здавалось тобі, що ти безпечен в затишній країнї, то що чинити меш, як розбурхається Йордань?
6
Бо й браттє твоє й дом отця твого, - й вони зрадливі проти тебе, й вони кричать голосно вслїд за тобою.
Не йми їм віри, хоч би й прихильно до тебе говорили.
7
Покинув я дом мій, відцуравсь од наслїддя мого;
що менї було найлюбійше, подав на поталу ворогам моїм.
8
Наслїддє моє зробилось менї (ворогом), мов той лев у гаю, бо підняло голос свій проти мене;
за те ж я й ненавидїв його.
9
Власність моя зробилась менї пестроперим птахом, що на його напали з усїх боків хижі птицї.
Ой збігайся ж, усе полеве зьвіррє;
ходїть, пожерайте його!
10
Гурт пастухів показили виноградник мій, дїленицю мою витоптали ногами;
любу дїленицю мою зробили порожним степом, -
11
Зробили її пусткою, й плаче вона в запустїнню передо мною;
вся земля спустошена, а нема чоловіка, хто б приймав се до серця.
12
На всї гори в пустинї понабігали пустошники, бо меч Господень пожерає все від конця до конця землї: нема рятунку нїодній людинї.
13
Сїяли вони пшеницю, а пожали тернину;
потомились без пожитку;
соромити метесь вашого вроджаю через палаючий гнїв Господень.
14
Так говорить Господь про всїх злющих сусїдів моїх, що нападають на пай, котрий я дав у державу моїм людям, Ізраїлеві: Ось, я повириваю їх із їх землї, а дом Юдин вирву зпосеред них.
15
Опісля ж, повиривавши їх, змилосерджусь до них і поверну їх додому, кожного в його державу й кожного в його країну.
16
І коли вони навчаться ходити дорогами людей моїх, клястись моїм імям: "Так певно, як живе Господь", як се вони навчили моїх людей клястись Баалом, - то осядуться серед люду мого.
17
Коли ж не слухати муть, то я викореню до щаду той народ, говорить Господь.