1
Слово Господнє, що надійшло до Еремії під час великої засухи:
2
Плаче Юда, ворота його розпались, почорнїли на землї, а розпучливі клики роздаються в Ерусалимі.
3
Можні посилають слугів своїх по воду;
вони приходять до криниць, та й не знаходять води;
вертаються з порожньою посудиною, туманїють, застиджені й покривають собі головурозпуцї).
4
Потріскалась од спеки земля, бо не було дощу;
хлїбороби сумують і покривають собі голови.
5
Ба й сугачка (ланя) роджає в полі, та й кидає своє маленьке, бо нема травицї.
6
Дикі осли стоять по горах, вдихаючи, мов шакалі, вітерець;
потухли очі в їх, бо нема трави.
7
Хоч наші лиходїйства сьвідкують проти нас, та ти, Господи, вчини з нами ласку задля імені твого, зрада бо наша велика, ми согрішили перед тобою.
8
Ой надїє Ізрайлева, ти, спасе його в нуждї!
Чом ти - нїби чужинець у сїй землї, наче переходень, що зайшов, аби переночувати?
9
Чого се ти - мов перелякана людина, мов той воївник, що не здолїє помогти?
Та ж ти проміж нами, Господи, й ми звемось імям твоїм;
не покидай же нас?
10
Господь же так говорить сьому людові: За те, що вони люблять блукати, не впиняють ніг своїх, за те Господь не любить їх;
за те він пригадує їм тепер провини їх і карає гріхи їх.
11
І сказав до мене Господь: Шкода молитись тобі за сей люд, щоб йому добре було.
12
Як будуть вони постити, я не вважати му на їх мольби, та й як приносити муть усепалення й хлїбові жертви, я не прийму їх.
Нї, мечем і голодом, і мором вигублю їх.
13
І промовив я: Ой Господи Боже!
пророки ж говорять їм: Не побачите меча, та й голоду не буде в вас, а повсячасний мир дам вам на сьому місцї.
14
Господь же відказав менї: ті пророки лож пророкують в імя моє.
Не посилав я їх і не повелївав їм, і не говорив до них;
вони пророкують вам ложні видива, віщування та пусті мрії серця свого.
15
Тим то так говорить Господь про сї пророки;
вони пророкують імям моїм, а я не посилав їх;
вони провадять: Нї меч, нї голод не вдарить сієї землї;
за те од меча й голоду погинуть сї пророки;
16
Та й люде, що їм пророкують вони, поляжуть по улицях Ерусалимських од голоднечі й меча, й нїкому буде ховати їх, - самі вони, жени їх, сини їх і дочки їх, і вилию на них ледарство їх.
17
Ти ж промов до них се слово: Нехай же проливають очі мої сльози день і ніч без упину, тяжким бо ударом побита буде дївиця, дочка люду мого, болючим ударом.
18
Вийду в поле, аж се побиті мечем;
увійду в місто, аж тут - умлїваючі від голоду;
й пророки й сьвященники тиняються по країнї, що не знають її.
19
Хиба ж ти відопхнув зовсїм Юду?
Хиба ж гидує душа твоя Сионом?
Чом же побив єси нас так, що нема нам лїку?
Ждемо миру, та нема добра;
ждемо одужання, - аж се трівога.
20
Признаємось, Господи, в нашій безбожностї, і в провині батьків наших, що ми согрішили перед тобою.
21
Не відпихай же нас задля імені твого;
не зневажай престола величі твоєї;
спогадай, не розривай завіту твого з нами!
22
Чи то ж є між марними богами поганськими такі, щоб дощ спускали?
чи то ж небо само собою дає дощ?
Хиба ж се не ти, Господи, Боже наш?
На тебе ми вповаємо, бо ти все те твориш.