1
Про Моаба так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Горе Неву-місту!
воно спустошене буде;
соромом окритий Киріятярим і звойований;
та й Мизгав покриєсь стидом і в нїщо його обернуть.
Замок високий обернено в посьміх!
2
Слава Моабова зникне навіки;
Гесбону недолю готують: нумо, витратьмо його зміж народів!
Та й ти, Мадмено, погибнеш;
меч ійде за тобою.
3
Чути крик і з Оронаїму, і тут валять-опустошують страшно!
4
Стерто на порох Моаб, дїти його заридали.
5
Від підходячих у гору в Лухит голосний плач роздається, від спускаючихся в низ із Оронаїму зачуває ворог риданнє по спустошенню.
6
Утїкайте, рятуйте життє, наге, мізерне як та деревина серед пустинї.
7
Ти вповав на вироби рук твоїх, на твої достатки;
за те ж пійдеш в неволю, ти самий, й бовван твій Хамос разом із своїми сьвященниками та князями своїми.
8
Прийде пустошник на кожний ваш город, й нї одно місто не остане цїле;
погибне долина, спустїє поділлє, як заповів Господь.
9
Дайте Моабові крила навтеки летїти;
бо в городах його буде безлюддє, нїкому буде в них проживати!
10
Проклят, хто справу Господню справляв би байдужно, проклят, хто спиняв би меча його, кров проливати!
11
Змалку жив Моаб у супокою, седїв на гущі своїй і не переливано його з посудини в другу посудину, його в неволю не займано зроду;
тим то зоставався в йому й смак його, та й запах його не змінявся.
12
От же, говорить Господь, надходить час, що я пришлю до його переливачів, а вони переллють його, й опорожнять посуд його й глеки його порозбивають.
13
І окриється соромом Моаб задля Хамоса, як окрився стидом дом Ізраїля задля Бетеля, - надїї своєї.
14
Що ви говорите: Ми хоробрі мужі, силачі до війни?
15
Нї!
Моаб, наче вже опустошений, міста його, як би вже горіли, а вибрані молодики ваші, мов би на заріз пійшли, говорить Царь, - Господь Саваот імя його.
16
О, близька погибель Моабова, сквапно надходять злиднї його.
17
Пожальтесь його, всї його сусїди, й усї, що знаєте імя його, заголосїте: Як се зломилось жезло сили, палиця слави!
18
Ізійди вниз із висоти величі і сядь на місцї спраги, дочко-осаднице Дибону, вже бо наступає пустошник Моабу, й порозвалює твердинї твої.
19
Стань при дорозї, сусїдко-осаднице Ароерська, питай у тих, що, втїкаючи, шукають рятунку: Що таке сталось?
20
(а почуєш:) Осоромлений, Моаб, бо вже звойований;
плачте, ридайте, вістїте в Арнонї, що Моаб - пустиня;
21
Що прийшов суд на рівнини, на Халон і на Яазу й на Мофат,
22
І на Дибон і на Нево й на Бет-Дивлатаїм,
23
І на Каріатаїм, і на Бет-Гамул і на Бет-Маон,
24
І на Керіот і на Восор та й на всї городи Моабські, як далекі, так і близькі.
25
Збито рога Моабові й зломано руку йому, говорить Господь.
26
Упоїте до пяна його, пишався бо проти Господа;
нехай же валяється Моаб у своїй блювотинї й буде сьміховищем.
27
Хиба ж Ізраїль та не був сьміховищем у тебе?
Чи то ж його та поймано між злодїями, що ти, було, як заговориш про него, так і похитуєш головою?
28
Покидайте ж тепер міста, ви осадники Моабські, та й живіте, мов голуби, що гнїздяться коло ввіходів у печери.
29
О, наслухались ми про гордощі Моабові - гордощі без міри, як він високо нїс себе, як пишався, як у гору неслося серце його.
30
Знаю я, говорить Господь, буйність його, та вона марна;
пусті слова його;
не здолїють того вчинити (що говорять).
31
Тим то й буду голосити по Моабові, плакати по всьому Моабові, буду зітхати по людях Кирхареських;
32
Плакати му по тобі, Севамо виноградня, тим плачем, що й по Язері: паростки твої сягали аж поза море, доходили до озера Язерського;
аж се пустошник напав на лїтні плоди твої, на виноград спілий.
33
Утихли радощі й веселощі в тім Кармелю, в землї Моабський;
я уйму вино в точилах;
не будуть уже топтати в них, сьпіваючи;
гук воєнний буде чути, а не гомін радісний.
34
Од плачу в Есевонї аж до Елеали й до Яаци залунає їх голос і від Сигора до Оронаїму, до третьої Егли;
та й води в Нимримі повисихають.
35
Вигублю, говорить Господь, у Моаба тих, що приносять жертви на висотах та кадять богам його.
36
Тим же то серце моє тужить по Моабі, мов сопілка;
стогном сопілки плаче серце моє по осадниках Кирхареських, всї бо багацтва, що вони надбали, поникли без слїду.
37
У кожного голова лиса, в кожного борода стрижена, руки подряпані, чересла веретищем окриті,
38
Скрізь у Моаба по кришах, майданах сумують-плачуть, я бо розбив Моаба, мов посудину непотрібну, говорить Господь.
39
Як же розбито його, - будуть із спожалїннєм говорити;
як же Моаб осоромився, подавшись навтеки!
і стане Моаб сьміховищем і острахом усїм сусїдам своїм;
40
Так бо говорить Господь: Ось він (Навуходонозор) орлом налетить, розпростре свої крила над Моабом:
41
Загорне міста, звоює твердинї, а серця в хоробрих Моабіїв стрівожаться в той час, як серце в жінки-породїлї.
42
І вигублений буде Моаб ізпроміж народів за те, що згордїв був проти Господа.
43
Переляк і яма й сїтї прийдуть на тебе, Моабський осаднику, говорить Господь.
44
Хто від ляку втече, впаде в яму;
хто вийде з ями, попаде в сїт.
Таке бо пошлю на Моаба в годину кари моєї, говорить Господь.
45
Наче в тїнї, схороняться у твердинї Есевонській втїкачі втомлені, та з Есевону вийде огонь, поломя з Сигону, й пожере бік Моабу, і тїмє сих людей непокірливих.
46
Горе тобі, Моабе!
погинув нарід Хамоса;
бо сини твої й дочки пійшли в неволю.
47
Та колись я поверну Моаба з полону, говорить Господь.
Досі суд на Моаба.