1
Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої;
дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель.
2
Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову.
3
Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої;
кожен випасувати ме займище своє.
4
Готуймось воювати її;
рушайте, пійдемо ще ополуднї!
Ой, ой!
уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь.
5
Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її!
6
Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму.
Сьому городові належиться кара;
в йому повно насильства.
7
Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством.
Нахаба й тїснота голосні в йому;
перед моїм лицем - повсячасно кривда й знущаннє.
8
Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй.
9
Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї;
роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші.
10
До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули?
Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути;
слово Господнє - се в них жарт;
не любе воно їм.
11
Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі;
виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв;
займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним.
12
Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом;
простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь.
13
Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника - всї витворяють оману.
14
Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: "Спасеннє!" мир!
а нїякого мира нема.
15
Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти?
Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись.
Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь.
16
Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим.
Вони ж сказали: Не пійдемо.
17
Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос.
Вони ж мовляли: Не будемо слухати.
18
Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде.
19
Слухай, земле!
се я наведу лихолїттє на сей люд, - овощ мислей їх;
бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали.
20
Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека?
Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую.
21
Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом.
22
Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї;
23
Несуть лука й списа.
Жорстокі вони, не змилосердяться;
ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова.
24
Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля.
25
Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги.
26
Ой ти, дочко мого люду!
підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник.
27
Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх.
28
Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою;
се мідь і залїзо вони, - всї попсовані.
29
Міх перестав роздувати, огонь пожер олово;
плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились.
30
Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.