1
Тими часами, говорить Господь, повикидають із гробів кістяки царів Юдиних і кістяки князїв їх, кистяки сьвященників і кістяки пророків і кістяки осадників Ерусалимських.
2
І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем і перед усїм військом піднебесним, що вони за живота свого їх любили й їм служили й за ними ходили, їх шукали й перед ними припадали.
Не збірати муть їх, анї ховати;
вони будуть гноіщем на полі.
3
Тодї волїти ме смерть нїж життє ввесь останок того ледачого кодла по всїх місцях, куди я їх повикидаю, говорить Господь Саваот.
4
І скажи їм іще: Так говорить Господь: Хиба ж, як хто впаде, та й не встає, або як хто зібється з дороги, та й не вертається?
5
Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі?
вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись?
6
Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, нїхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: "Що се я вкоів?" Усї звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій.
7
І бусько під небом знає час перелету свого;
й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок.
8
Як се ви говорите: Мудрі ми люде, та й закон Господень у нас?
Нї, бо перо книжникове перекручує його в лож.
9
Осоромились мудрі книжники, стуманїли й заплутались;
вони відкинули слово Господнє;
в чому ж мудрість їх?
10
За се пооддаю жен їх другим, та й поля їх иншим господарям, бо всї вони, від малого до великого, дбають тілько про наживу;
пророки вкупі з сьвященниками - всї жиють у неправдї.
11
І гоять рани в людей моїх легкодушно, приговорюючи: "Спасеннє, мир!" А мира нема.
12
Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти?
Нї, вони нї трохи не стидаються й не червонїють.
За те попадають вони між тими, що поляжуть;
як надійде час їх карання, поваляться, говорить Господь.
13
До щаду спустошу їх, говорить Господь, не зостанеться нї однієї грони на виноградинї, анї смоківки на смоківницї, ба й листє опаде, і що дав я їм, відойде від них.
14
Чого ще седимо?
Скуплюймось докупи та йдїмо в утверджені міста, - там і погинемо;
бо Господь, Бог наш, судив нам згинути, й дає нам пити воду з жовчею, за те що согрішали проти Господа.
15
Дожидаємо ратунку, а нема нїчого доброго, - одужання, а перед очима погибель.
16
Від Дану чути вже хропіт коней його, тремтить уся земля від голосного ржання жеребцїв його;
й прийдуть і зожруть землю й усе, що на їй, місто з осадниками його.
17
Ось бо, пошлю на вас гадюк та василиски, що проти них нема замовляння, і будуть кусати вас, говорить Господь.
18
Ой коли ж повеселїйшаю в печалї моїй!
серце моє млїє в менї.
19
Ось, я чую, як голосять люде мої з далекої сторони: Чи вже ж бо нема Господа на Сионї?
Чи вже ж нема на йому царя його?
- А чому ж вони довели мене до гнїву своїми ідолами, чужоземніми, марними?
20
Минуло жниво, скінчилось лїто, нам же пільги нема!
21
Притиснена дочка народу мого, - стискається і моє серце;
ходжу, сумуючи, страх обняв мене.
22
Чи то ж нема балзаму в Галаадї?
чи то ж нема там лїкаря?
Чом нема вилїчення дочцї народу мого?