1
О, хто дав би в голову мою воду, а очам моїм джерело сльоз!
Я плакав би день і ніч над занапащаннєм дочки народу мого.
2
Ой коли б же менї дано в пустинї притулок подорожних!
я покинув би людей моїх та й пійшов од них: всї бо вони перелюбники, купа зрадників.
3
Натягують язика свого, мов лука, на лож і потужнїють на землї кривдою;
бо від одного ледарства переходять вони до другого, мене ж не знають, говорить Господь.
4
Остерігайсь один одного, й не звіряйся брат братові;
кожен бо брат заставляє підступи, кожен побратим обносить клеветами.
5
Один обманює другого, правди не говорять;
з'учили язики свої говорити неправду, лукавлять аж до утоми.
6
Ти живеш серед підступу;
через підступ не хочуть вони й мене знати, говорить Господь.
7
Тим то й говорить Господь Саваот: Ось, я розплавлю і навідаю їх;
що ж бо менї чинити з такою дочкою народу мого?
8
Язик їх - смертоносна стріла: говорять підступно;
устами своїми говорять до свого ближнього прихильно, а в серцї свойму заставляють сїти.
9
Як же б я та не скарав їх за таке?
- говорить Господь, як не має помститись душа моя на такому народові, як сей?
10
Задля гір здійму плач і риданнє, над луговими пасовищами заголошу, бо їх випалять, так що не буде нїкому ходу через них, і нечути буде череднього рику;
і птаство піднебесне й зьвірі - все розсїється, повтїкає.
11
І оберну Ерусалим в купу каміння, в пробуток шакалїв, а Юдині міста пообертаю в пустки безлюдні.
12
Хто такий мудрий, щоб се зрозумів, і хто, чуючи се з уст Господнїх, з'ясував би, через що погибла країна й випалена, як пустиня, так що через неї нема нїкому ходу?
13
Господь же говорить так: За те, що вони покинули закон мій, який я дав їм, і не слухали голосу мого та й не ходили по йому;
14
А ходили за упрямим серцем своїм та слїдом за Баалом, як їх отцї їх навчили.
15
Тим же то так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Нагодую люд сей полином і напою водою з жовчю;
16
І порозсїваю між народами, що їх нї вони, нї їх отцї не знали, і пошлю слїдом за ними меча, аж їх повигублюю.
17
Так говорить Господь сил небесних: Розважте се, та покличте голосїльниць, нехай прийдуть, і пошлїте за тямущими в сьому дїлї, нехай прийдуть.
18
Нехай хутко прийдуть і заголосять по нас, щоб і наші очі слїзьми виливались і наші війки взялись водою.
19
Бо голосний плач знявся од Сиону: Ой як же нас ограблено, як тяжко соромом окрито!
мусимо покинути нашу землю, повалено бо домівки наші!
20
Ой чувайте ж, молодицї, слово Господнє, і нехай вважає ухо ваше на слово з уст його;
і навчайте ваших дочок плакати, і одна другу - в пісьнях нарікати!
21
Бо смерть добувається у наші вікна, вломлюється в палати наші, щоб губити з серед улиць дїток, молодиків із майданів ваших.
22
Скажи: так говорить Господь: поляжуть люде трупом, наче гній на полі, мов ті снопи позад женця, та й нїкому буде їх збірати.
23
Так говорить Господь: Нехай не хвалиться мудрий мудростю своєю й потужний потугою своєю, нехай не хвалиться багатий багацтвом своїм.
24
Нї, хто хвалиться, нехай же ж хвалиться тим, що він розуміє і знає мене, знає, що я - Господь, котрий творю милость і суд і справедливість на землї, бо се до вподоби менї, говорить Господь.
25
От, надходять днї, говорить Господь, що навідаюсь до всїх обрізаних і необрізаних:
26
До Египту й Юдеї, Едома, Аммонїїв і Моаба;
до всїх, що стрижуть кругом волоссє, і що живуть у пустинї;
всї бо ті народи необрізані, а ввесь дом Ізраїля - з необрізаним серцем.