1
Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.
2
Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.
3
Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.
4
І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.
5
За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.
6
Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.
7
Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.
8
Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники;
тільки ж не послухали їх вівцї.
9
Я - двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.
10
Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити.
Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.
11
Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.
12
Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає;
а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.
13
Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.
14
Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.
15
Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.
16
І инші вівцї маю, що не сієї кошари;
і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.
17
За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.
18
Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе.
Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її.
Сю заповідь прийняв я від Отця мого.
19
Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.
20
Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє;
чого ви Його слухаєте?
21
Инші казали: Се слова не біснуватого.
Хиба біс може слїпим очі відкривати?
22
Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.
23
І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику.
24
Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш?
Коли Ти Христос, скажи нам явно.
25
Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте.
Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.
26
Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.
27
Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.
28
І я життє вічнє даю їм;
і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.
29
Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.
30
Я і Отець одно.
31
Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його.
32
Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого.
За которе з тих дїл каменуєте мене?
33
Відказали йому Жиди, говорячи: За добре дїло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.
34
Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?
35
Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, -
36
то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий?
37
Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї.
38
Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.
39
Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,
40
та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.
41
І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.
42
І увірували там многі в Него.