1
Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.
2
Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.
3
Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його;
господа ж повна була духу від мира.
4
Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.
5
Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?
6
Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.
7
Рече тодї Ісус: Остав її;
на день похорону мого приховала се.
8
Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.
9
Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.
10
Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;
11
бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.
12
Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,
13
побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна!
благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!
14
Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:
15
Не лякайсь, дочко Сионська!
ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.
16
Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу;
тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.
17
Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.
18
Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.
19
Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого?
ось увесь сьвіт за Ним пійшов!
20
Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.
21
Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.
22
Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.
23
Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.
24
Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся;
коли ж умре, то багато овощу приносить.
25
Хто любить душу свою, погубить її;
а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її.
26
Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною;
і де я, там і слуга мій буде.
І коли хто менї служить, пошанує його Отець.
27
Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати?
Отче, спаси мене від години сієї;
тільки ж для сього прийшов я на годину сю.
28
Отче, прослав імя Твоє!
Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.
29
Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів.
Инші казали: Ангел Йому говорив.
30
Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.
31
Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.
32
І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.
33
Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.
34
Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік;
як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому?
Хто се Син чоловічий?
35
Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами.
Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила;
а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.
36
Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся.
Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.
37
Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,
38
щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас?
і рамя Господнє кому відкрилось?
39
Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:
40
Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.
41
Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.
42
Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.
43
Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.
44
Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене.
45
І хто видить мене, видить Пославшого мене.
46
Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував.
47
І коли хто слухає слова мої, та й не вірує, я не суджу його;
бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.
48
Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.
49
Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.
50
І я знаю, що Його заповідь життє вічнє.
Що ж промовляю я, яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.