1
Після сього було сьвято Жидівське;
і прийшов Ісус у Єрусалим.
2
У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейськи Ветезда, з пятьма ходниками.
3
В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води.
4
Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю.
5
Був же там один чоловік, що трийцять і вісїм років був у недузї.
6
Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати?
7
Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль;
як же прийду я, инший поперед мене влазить.
8
Рече йому Ісус: Устань, візьми постїль твою, та й ходи!
9
І зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив;
була ж субота того дня.
10
І казали Жиди сцїленому: Субота;
не годить ся тобі брати постелї.
11
Відказав їм: Хто оздоровив мене, той менї сказав: Візьми постїль твою, та й ходи.
12
Питали ж його: Що то за чоловік, що сказав тобі: Візьми постїль твою, та й ходи?
13
Той же, що одужав, не знав, хто Він;
бо Ісус відійшов геть, як народ був на місцї тому.
14
Опісля знаходить його Ісус у церкві, і рече йому: Оце одужав єси;
не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся.
15
Пійшов чоловік, та й сповістив Жидів, що се Ісус, що оздоровив його.
16
За се гонили Ісуса Жиди й шукали Його вбити, що се зробив у суботу.
17
Ісус же відказав їм: Отець мій і досї робить і я роблю.
18
За се ж ще більш шукали Його Жиди вбити, що не то ламле суботу, а ще й Отцем своїм зве Бога, рівним себе ставлячи Богу.
19
Озвав ся ж Ісус і рече їм: Істино, істино глаголю вам: Не може Син нїчого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить: що бо Той робить, те й Син так само робить.
20
Отець бо любить Сина, і все показує Йому, що сам робить;
і більші сих покаже Йому дїла, щоб ви дивувались.
21
Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює.
22
Бо Отець і не судить нїкого, а суд увесь дав Синові,
23
щоб усї шанували Сина, як шанують Отця.
Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що післав Його.
24
Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє.
25
Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.
26
Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі,
27
і власть дав Йому і суд чинити;
бо Він Син чоловічий.
28
Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його,
29
і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.
30
Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу;
і суд мій праведний;
бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.
31
Коли я сьвідкую про себе, сьвідченнє моє не правдиве.
32
Инший єсть, хто сьвідкує про мене;
і я знаю, що правдиве сьвідченнє, котре про мене сьвідкує.
33
Ви посилали до Йоана, й сьвідкував правдї.
34
Я же не від чоловіка сьвідченнє приймаю, а глаголю се, щоб ви спаслись.
35
Той був сьвітильник горючий і сьвітючий;
ви ж хотїли повеселитись на часину сьвітлом його.
36
Я ж маю сьвідченнє більше Йоанового: дїла бо, що дав менї Отець, щоб їх скінчити, ті дїла, що я роблю, сьвідкують про мене, що Отець мене післав.
37
І пославший мене Отець сам сьвідкував про мене.
Анї голосу Його не чули ви нїколи, анї виду Його не бачили;
38
і слова Його не маєте пробуваючого в вас;
бо кого післав Він, тому ви не віруєте.
39
Прослїдїть писання;
бо ви думаєте в них життє вічнє мати;
й ті сьвідкують про мене.
40
Та не хочете прийти до мене, щоб життє мати.
41
Чести від людей не приймаю.
42
Та я спізнав вас, що любови Божої не маєте в собі.
43
Я прийшов в імя Отця мого, і не приймаєте мене.
Коли инший прийде в імя своє, того приймете.
44
Як ви можете вірувати, славу один од одного приймаючи, а слави, що від одного Бога, не шукаєте?
45
Не думайте, що я обвинувачу вас перед Отцем: є хто винуватить вас: Мойсей, що на него вповаєте.
46
Коли б ви вірували Мойсейові, вірували б менї;
бо про мене той писав.
47
Коли ж його писанням не віруєте, як моїм словам вірувати мете?