1
Омерзїло душі моїй життє моє;
то ж дам я волю смуткові мойму;
говорити му в горю душі моєї.
2
Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?
3
Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
4
Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
5
Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,
6
Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,
7
Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?
8
Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, - й ти губиш мене?
9
Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
10
Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром.
11
Скірою й тїлом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене,
12
Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?
13
Але й те скривав ти в серцї свойму, - я знаю, що се й було в тебе (на думцї), -
14
Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари.
15
Горе менї, коли я провинив!
а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї.
О, я понижений аж надто;
то ж зглянься на біду мою;
16
Вона щораз більша.
Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.
17
Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене;
збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене.
18
І про що вивів єси мене з утроби?
Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нїчиє око;
19
Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матїрнього живота перенесений був у гріб.
20
Чи ж не мало вже днїв моїх?
Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,
21
Покіль пійду - й не вернусь - в країну темряви й тїнї смертньої,
22
В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.