1
І промовив Зофар із Нааму й сказав:
2
Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту?
Чи вже ж говорун мусить бути праведний?
3
Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати?
4
Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима.
5
А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе,
6
Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти!
Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять.
7
Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога?
Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити?
8
Та ж він висший небес, - що ж ти вдїяти зможеш?
глибше він всїх безодень, - що можеш зрозуміти?
9
Міра його довша нїж земля, ширша над моря.
10
Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його?
11
Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, - та й чи ж не зверне на його уваги?
12
Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике.
13
Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої,
14
І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму,
15
Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись.
16
І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї.
17
І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок.
18
Певність у тебе тодї із надїєю буде;
ти захищен, і можеш безпечно почивати.
19
Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе.
20
Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.