1
І відповів Йов і сказав:
2
Чув я доволї такого;
гіркі з вас усїх потїшителї!
3
Чи ти скінчиш вітряну твою мову?
і що спонукало тебе таке говорити?
4
Вмів би й я так, як ви, говорити, як би душа ваша була на місцї душі моєї;
й я узброївся б на вас словами й кивав би над вами головою моєю;
5
Додавав би вам відваги язиком моїм, і рушаннєм губ потїшав би вас.
6
Та чи я говорю, - не втихає мій смуток;
чи перестаю, - він не покидає мене.
7
Бо він отсе вичерпав мене.
Ти (Боже) спустошив всю семю мою.
8
Ти покрив мене морщинами в сьвідоцтво проти мене;
знеможілість моя встає проти мене, винуватить мене прилюдно.
9
Гнїв його розриває мене й лютує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми;
ворогом зиркає на мене очима своїми.
10
Роззявили на мене пащі свої;
ругаючись, бють мене по щоках;
всї змовились на мене.
11
Бог віддав мене беззаконникові, й в руки безбожникам кинув мене.
12
Жив я спокоєн собі, а він потряс мене;
взяв мене за шию та побив мене й поставив за цїль собі.
13
Стріли його оточили кругом мене;
він сїче нутро моє без пощади, й пролив на землю жовч мою;
14
Пробиває в менї пролом за проломом, пре на мене, як велетень-воїн.
15
Веретище сшив я на тїло моє, й в порох занурив голову мою.
16
Вид мій почервонїв від плачу, а на віях моїх тїнь смертна, -
17
Хоч нема кривди на руках моїх, та й молитва моя чиста.
18
Земле, не закривай крови моєї, й нехай не будетобі) місця жалісному кликові мойму!
19
Та оце сьвідок мій на небесах, і на висотах заступник мій.
20
Многомовні други мої!
До Бога проливає сльози око моє.
21
О, коби то міг чоловік правуватись з Богом, як син людський з ближним своїм!
22
Та вже доходить мій вік до кінця, й я відходжу в дорогу, якою не вертають.