1
Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають;
гріб передо мною.
2
Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.
3
О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою!
бо хто ж би инший ручавсь за мене?
4
Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть;
тим і не дозволиш їм гору взяти.
5
Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.
6
Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.
7
Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.
8
Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.
9
І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.
10
Виступайте ж, усї, приступіть!
я не найду мудрого між вами.
11
Днї мої вже уплили, думи мої - думи дорогі серцю - вони розбиті.
12
Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.
13
Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб - домівка моя;
в темряві постелю я постїль собі;
14
Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.
15
Де ж тут надїя моя?
а чого я дожидаю, хто се побачить?
16
У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.