- 1
- І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:
- 2
- О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;
- 3
- Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;
- 4
- Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;
- 5
- Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;
- 6
- Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!
- 7
- Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,
- 8
- Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;
- 9
- Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.
- 10
- Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.
- 11
- Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене;
око, що бачить мене, вже мене й величає;
- 12
- Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.
- 13
- Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.
- 14
- Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.
- 15
- Я був очима слїпому й ногами кульгавому;
- 16
- Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.
- 17
- Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.
- 18
- От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;
- 19
- Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.
- 20
- Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.
- 21
- Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.
- 22
- Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.
- 23
- Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
- 24
- Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють;
веселого лиця мого нїколи не омрячили.
- 25
- Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.
|