1
Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.
2
Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була?
вони вже пережили пору свою.
3
Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
4
Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.
5
Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
6
Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
7
Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.
8
Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!
9
У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.
10
Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.
11
Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,
12
З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.
13
Зрили стежку мою, все з'уміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.
14
Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.
15
Страх ударив на мене;
вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.
16
А нинї ниє душа моя в менї;
днї смутку обгорнули мене.
17
Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.
18
Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.
19
Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.
20
Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, - стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.
21
Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.
22
Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.
23
О, я знаю, що ти примчиш менесмертї, до дому, де збіраються всї живучі.
24
Та він же не простягне руки своєї на дім костей;
бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?
25
А хиба ж я не плакав над тим, хто горював;
чи ж не смутилось серце моє над бідними?
26
А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо;
коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.
27
Нутро моє кипить і не перестає;
днї печальні прийшли на мене.
28
Я почорнїлий ходжу, та не від сонця;
серед громади стаю і кричу.
29
Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.
30
Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару.
31
І цитра моя голосить, і сопілка ридає.