1
Як же ті три мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,
2
Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового;
а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;
3
А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.
4
Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.
5
Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.
6
От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку.
7
Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.
8
Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.
9
Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.
10
От чому я говорю.
Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.
11
Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.
12
Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.
13
Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік.
14
От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати.
15
Полякались, мовчять, перестали говорити.
16
А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують,
17
То я відкажу й виявлю мою думку.
18
Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене.
19
Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий.
20
Виговорюсь;
стане менї легче;
відчиню уста мої й відкажу.
21
Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду,
22
Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!