1
Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?
2
Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,
3
Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.
4
Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану?
а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.
5
Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна;
шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.
6
Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.
7
Згадай (Боже), що життє моє - подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.
8
Не побачить мене око того, що видїв мене;
та й твої очі (звернуться) на мене, - а мене нема.
9
Рідшає хмара й зникає;
так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,
10
Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.
11
Тим же то я не стану здержувати уст моїх;
говорити му в тїснотї духа мого;
буду жалуватись у горю душі моєї.
12
Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?
13
Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;
14
Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,
15
Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.
16
Омерзїло менї життє.
Чи ж вічно жити менї?
Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота!
17
Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,
18
Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?
19
Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?
20
А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей!
Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
21
Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого?
та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.