1
Як ся столиця седить одинока, - та, що була колись така многолюдна, стала, мов би вдовою;
город, великий між народами, князь над краями, - платить нинї дань!
2
Плаче гірко по ночах, сльози ллються по щоках;
з усїх, що його любили, нема нїкого, хто б розважив;
усї приятелї його зрадили його, стали ворогами.
3
Юда, втїкаючи від злиднїв та неволї тяжкої, поселився серед поган, та не знайшов впокою;
всї, що його з давна гонили, спіймали його, наче б у тїсному заулку.
4
Посуміли дороги на Сион, бо перестали прочане ходити;
всї брами його опустїли;
сьвященники взітхають, дївчата горюють, - гірко й йому самому.
5
Вороги його взяли гору над ним;
противники роскошують, бо Господь послав на його злиднї за премногі його провини;
дїти його пійшли в неволю поперед ворога чамбулом.
6
Минулась у Сиону вся його величність;
знатні в його - наче ті оленї, що не знаходять собі нїде паші;
безсильні, пійшли навперід погоничів своїх.
7
В злиднях своїх та в тїснотї своїй спогадав Ерусалим про всї дорогі добра свої, що їх мав тодї, як нарід його попав в руки ворожі, й нї в кого не знайшов підмоги;
а вороги позирають на його та висьмівають і його суботи.
8
Тяжко провинив Ерусалим, тим і зробився огидою людям;
всї, що його славили, споглядають на його з погордою, бо побачили наготу його, а й сам він взітхає, та й одвертає, застидавшись, обличчє.
9
Гріх його, мов нечистота на платтї, явний, та він не подумав, що з того буде;
тим то й упав він так низько, та й не має потїшителя.
Зглянься ж ти, Боже, на мене у злиднях, бо ворог аж надто піднявся вгору!
10
Ворог простяг руку свою на все, що йому дороге було;
він бачить, як погане втискаються в пресьвяте місце його;
а ти ж (Господи,) заповідав, щоб вони не вступали в громаду твою.
11
Ввесь нарід взітхає за насущним хлїбом, віддає все дороге, щоб було чим посилити душу.
О, зглянься, Господи, подивись, як я принижений.
12
О, нехай вас нїколи таке не спіткає, всї ви, що дорогою проходите мимо!
Гляньте, придивіться, чи є біль такий, як мій біль, що на мене впав, що послав на мене Господь в день палаючого гнїву свого?
13
Звисока послав він огонь у костї мої і той обгорнув їх;
він розстелив сїтї під ноги менї й повалив мене;
учинив мене бідним, та мучить мене день поза день.
14
Ярмо, зроблене з проступків моїх, в руцї в него;
вони, неначе в шнур поскручувані, і заложені менї на шию;
Господь обезсилив мене;
віддав мене в руки, що з них годї менї добутись.
15
Всїх хоробрих моїх повалив Господь посеред мене;
скликав проти мене цїлу товпу, щоб вигубити молодиків моїх;
неначе (грони) в тискарнї, зтоптав Господь дївицю-дочку Юдину.
16
От чого я плачу;
око моє, - от чого око моє проливає води;
далеко від мене втїшитель, що живив би духа в менї;
дїти мої витрачені, бо ворог взяв гору.
17
Сион простягає руки свої та нема, хто б його розважив.
Господь дав приказ проти Якова ворогам його, щоб його кругом обступили;
Ерусалим стався гидотою посеред них.
18
Справедливий Господь, бо я не корився його слову.
О, слухайте, всї народи, погляньте на муку мою;
дїви мої й молодики мої - всї вони пійшли в неволю!
19
Кличу другів моїх, та вони завели мене;
сьвященники мої й старшина моя гинуть у містї, шукаючи харчі собі, щоб підкріпитись, свою душу (задержати в тїлї).
20
Зглянься, Господи, бо я в тїснечі;
внутро моє неспокійне, серце, неначе перевернулось у менї;
я бо упрямо противився тобі;
в полі забрав меч дїти мої, а дома - (голодова) смерть.
21
Почули, що я стогну, а нема, хто б мене розважив;
почули всї вороги мої про мою недолю, та й утїшились, що ти се вчинив менї.
О, коли б ти послав уже той день, що його заповів, і вони стали такими ж, як я!
22
О, постав перед лице своє усе зло їх;
обійдись із ними оттак, як обійшовся зо мною за всї гріхи мої, я бо стогну безнастанно, й серце в менї завмірає!