1
Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.
2
І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.
3
Сказав же до них приповість сю, глаголючи:
4
Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?
5
А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.
6
І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.
7
Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.
8
Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?
9
А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.
10
Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.
11
Рече ж: Один чоловік мав два сини,
12
і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї.
І роздїлив їм прожиток.
13
І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.
14
Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій;
і почав він терпіти недостаток.
15
І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї;
і післав той його на поля свої пасти свинї.
16
І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.
17
Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба!
я ж голодом погибаю.
18
Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,
19
і вже недостоєн зватись сином твоїм;
прийми мене як одного з наймитів твоїх.
20
І вставши пійшов до батька свого.
Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.
21
Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.
22
Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його;
й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;
23
і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:
24
бо сей син мій мертвий був, та й ожив;
згинув був, та й знайшов ся.
І почали веселитись.
25
Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.
26
І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.
27
Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.
28
Розсердив ся ж і не схотїв увійти.
Оце ж батько його вийшовши просив його.
29
Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;
30
як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.
31
Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;
32
веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.