1
Промовив же і до учеників своїх: Один чоловік був багатий, що мав приставника;
і обвинувачено сього йому, що розсипає маєток його.
2
І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе?
Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником.
3
Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене?
Копати не вмію, просити соромлюсь.
4
Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої.
5
І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму?
6
Він же каже: Сто мір оливи.
І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять.
7
Потім другому каже: Ти ж скільки винен?
Він же каже: Сто мір пшеницї.
І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять.
8
І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив;
сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм.
9
І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї.
10
Вірний у найменшому, і в великому вірний, а в найменшому неправедний, і в великому неправедний.
11
Коли ж оце у неправедній мамонї вірні не будете, то правдиве хто вам звірить?
12
І коли у чужому вірні не були, ваше хто вам дасть?
13
Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме;
або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме.
Не можете Богові служити й мамонї.
14
Чули ж се все й Фарисеї, що були сріблолюбцями, та й насьміхались із Него.
15
І рече їм: Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом.
16
Закон і пророки до Йоана.
З того ж часу царство Боже благовіствуєть ся, і кожен силою здобуває його.
17
Легше ж небу та землї перейти, нїж із закону одній титлї пропасти.
18
Всякий, хто розводить ся з жінкою своєю, і женить ся з иншою, робить перелюб;
і всякий, хто женить ся з розведеною з чоловіком, робить перелюб.
19
Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно.
20
Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі,
21
і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого;
тільки ж і собаки приходячи лизали рани його.
22
Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове;
умер же й багатир і поховали його.
23
І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його.
24
І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій;
бо я мучусь у поломї сьому.
25
Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе;
тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся.
26
Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли;
анї звідтіля до нас не перейшли.
27
Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого:
28
маю бо пять братів;
нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки.
29
Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків;
нехай слухають їх.
30
Він же каже: Нї, отче Аврааме;
тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся.
31
Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.